Михайло Слободянюк у своїй дисертації виділяє такі періоди розвитку нарукавної емблематики військових частин ЗС України.
1 етап (1991–поч. 1992 рр.) – стихійна “українізація” або “дерадянізація” уніформи Радянської Армії, яку успадкували ЗС України.
2 етап (1993–1994 рр.) – пошук української військової символіки, який завершився офіційним затвердженням перших її базових зразків.
3 етап (1994–1995 рр.) – практичне використання у військах нової уніформи та поки що нечисленних зразків військової символіки, зокрема, нарукавних емблем.
4 етап (1996–2000 рр.) – спроба вищого керівництва ЗС України організувати процес розробки та впровадження нарукавних емблем частин (на жаль, невдала); початок стихійного процесу створення нарукавної символіки у військах з ініціативи і за кошти військовиків. В результаті практично всі об’єднання, з’єднання та військові частини обзавелися нарукавними емблемами.
5 етап (2001–2012 рр.) – нормалізація процесу створення нарукавних емблем та офіційне затвердження їхніх малюнків. Згаданий етап був одночасно періодом існування Воєнно-геральдичної служби (з 2006 р. – Відділу військової символіки та геральдики) Генерального штабу ЗС України.
Протягом 5 етапу було затверджено 151 малюнок нарукавних емблем.
Останні затвердження припали на квітень 2013 р., після чого групу військової символіки та геральдики Тилу ЗС України, створену після розформування Відділу військової символіки та геральдики, було також ліквідовано. З того часу відбулося повернення до стихійної розробки нарукавних емблем, руйнація процедури їхнього затвердження.
Відтак у цій темі будуть розміщуватися малюнки нарукавних емблем, затверджених у 2002-2013 рр., у хронологічному порядку.
Зображення виготовлених зразків та світлини з прикладами носіння доречно розміщувати в темах, присвячених відповідним частинам.