Дашкевич Я. Гра в геральдику

Статті Я. Р. Дашкевича з тематики СІД і інших проблем форуму

Дашкевич Я. Гра в геральдику

Повідомлення ABG » 16 травня 2013, 19:17

Дашкевич Я. Р. Гра в геральдику (по сторінках книги О. Братка-Кутинського «Феномен України». – Київ, 1996) // Знак. – 1996. – Ч. 12. – С. 6-7.

Гра в геральдику
(по сторінках книги О. Братка-Кутинського «Феномен України». – Київ, 1996)


Книга «Феномен України» має ще підзаголовок: «наукове дослідження». Сьогодні книжка налічує 301 сторінку, а у 1995 р. її текст публікувався на шпальтах газети «Вечірній Київ» і здобув, за словами головного редактора цієї газети й автора передмови Віталія Карпенка, «широкий резонанс». Який саме – В. Карпенко докладно не уточнює, але говорить про «сотні і сотні відгуків, що надходили до редакції з усієї України та із-за її меж». Наукове дослідження не завершено через смерть автора. Цитуючи передмову, можна сказати, що Олексій Братко-Кутинський «відомий вчений-психолог, яскравий публіцист, автор багатьох статей і кількох монографій». Його переслідували в минулому з політичних мотивів. Роки життя О. Братка-Кутинського ні В. Карпенко, ні автор післямови Петро Харченко (згідно з поданим там титулом, «перший віце-президент Української академії оригінальних ідей») не подають.
Не збираюся рецензувати книжку О. Братка-Кутинського в цілому, але його обширні екскурси в українську національну та державну геральдику, в прапорництво привернули мою увагу. Сьогодні полемізувати з автором вже неможливо – та висунуті ним концепції (всупереч підзаголовкові назвати їх науковими неможливо) вимагають критики. Бо цього вимагає не лише геральдика, як допоміжна історична дисципліна, але й звичайний людський глузд, очевидно, якщо визнавати, що книжки з підзаголовком «наукове дослідження» мають бути підпорядковані саме такому глуздові.
Автор присвятив багато сторінок символіці тризуба (хоча й одночасно виступав проти цієї, як він уважав, фальшивої назви, яку безпідставно нібито вигадав російський історик І. Карамзін для того, щоб дискредитувати народ, бо «наші предки не були кровожерними хижаками, щоб культивувати гострі “зуби”, с. 59) та символіці синьо-жовтого прапора. Постараюся викласти погляди О. Братка-Кутинського, хоча це не просто, бо він постійно міняв ці погляди, а часто й просто жонглював словами, явно не вдумуючись в їхній зміст. Автор оголосив тризуб символом «Святої Трійці», під якою розуміє не загальновідому християнську Св. Трійцю (Бог-Отець, Бог-Син і Бог-Дух Святий), а світотворчу Трійцю, що виникла з вакууму, порожнечі, і складається з трьох комплексів сил, утворюючи єдність чоловічої, жіночої та синівської енергії (для них автор наводить ще інші рівновартні аналоги, про які згадаю далі). Головний редактор В. Карпенко був якраз тим читачем, який не зрозумів концепції О. Братка-Кутинського, бо у «Святій Трійці» він, редактор, побачив «проекцію релігійності на наукове дослідження» тоді, коли О. Браткові-Кутинському про християнську і будь-яку іншу традиційну релігійність цілком явно не йшлося. Тим більше, якщо аналогами чоловічої, жіночої та синівської енергії вважати, за О. Братком-Кутинським, такі прояви триєдиної світобудови і триєдиної формотворчої енергії: три напрями виміру (ширина, довжина і висота); три типи кварків, що утворюють усі елементарні частки, атоми і молекули; три кольори (синій, жовтий і червоний); три складові гегеліанської тріади (теза, антитеза, синтез); три життєтворчі енергії (мудрість, знання, любов) і т. д. Всю цю триплановість, тримірність, триєдність символізує український тризуб. Чому саме український? Дуже просто, бо в центрі європейського силового трикутника (згідно з гіпотезою про ікосаедро-додекаедричний силовий каркас) є якраз Київ і Київські землі, а в таких трикутниках розміщуються всі відомі вогнища цивілізації, етногенезу, мовотворення. А Україна, крім цього, є тим містичним місцем планети Земля, де відбувається передача знань від лемурійської до атлантичної, а далі до арійської раси...
Розумію, що я втомив уже читача, але втомив не я, а О. Братко-Кутинський, викладаючи сім чудес України (сім чудес, бо існує ж магічна сімка!). Саме як результат сьомого чуда виник центральний символ української національної ідеології – знак Святої Трійці (Тризуб), тобто державний символ України. Аргументи, докази? Нормальні, звичайні – письмові, речові, логічні – докази тут не є потрібні, бо все це стає відомим тільки метафізичним, езотеричним (зрозумілим лише для гуртка втаємничених) шляхом. Деколи автор покликається ще на докази, здобуті від йогів та екстрасенсів. Іншими словами, звичайним людям, навіть ученим – тим, що не поважають таких методів і вимагають доведення тверджень – ніщо не може стати зрозумілим. Бо треба лише якраз вірити, що О. Братко-Кутинський врешті відкрив істину про Україну, українців та їхній символ – тризуб.
Нічого дивного в тому, що автор дуже легко розправився з усіма гіпотезами про семантику тризуба. Він їх налічив одинадцять. Згідно з ними, тризуб це: 1) символ державної влади (Рюриковичів, навершя візантійського скіпетра, скіпетр скіфських царів, зображення корони); 2) християнська церковна емблема (трикирій, лабарум); 3) норманський крук або сокіл, генуезько-литовський портал; 4) монограма рунічна, візантійська, українська, скіфська, грецька; 5) геометричний орнамент візантійський, східний, слов’янський чи варязький, ірійсько-варязький; 6) символ влади над небесним, земним і підземним світами; 7) емблема якоря, норманського шолома, сокири, прапора, рибальського знаряддя, колоска як хліборобського оберега; 8) ієрогліф китайський, літера «щ»; 9) історичний ідеал-девіз, символ українського народу взагалі, ідея державної влади, тобто монограма Володимира Святославовича; 10) символ-ключ до розуміння алфавітів земної писемності; 11) знак «шу» («шукання»). Така класифікація пояснень значення тризуба заслуговувала б на увагу, якби О. Братко-Кутинський присвятив їй наукову критику, а не огульне заперечення. З подібних нігілістичних позицій (адже є вже моє, автора «Феномена України», єдино правильне тлумачення!) і з мінімумом фахових знань О. Братко-Кутинський розгромив погляди на тризуб як родовий знак Рюриковичів, бо, мовляв: 1) тризуб у Рюриковичів як їхній родовий знак раніше приходу їх до Києва не зафіксований (але ж: династія Рюриковичів виникла саме в Києві, а не до нього); 2) у Північному Причорномор’ї тризуб зафіксований за сотні й тисячі років до Рюриковичів (але ж: типологічно це цілком інші зображення тризуба); 3) родовим знаком Рюриковичів був двозуб і тільки окремі Рюриковичі, київські володарі, вживали знак тризуба (але ж: це неправда, бо двозуби вживали у Х−ХІ ст., наприклад, київські князі Святослав Ігоревич, Святополк Ярополкович, а тризуби – Володимир Великий, Ізяслав Володимирович і Ярослав Мудрий (останній послуговувався також двозубом); з іншого ж боку, тризуб використовував новгородський князь Ізяслав Ярославович); 4) тризуб лишається в Україні й після того, як Рюриковичі йдуть геть (але ж: це типологічно інші знаки); 5) Рюриковичі, які переходять на московські та польські землі, втрачають тризуб безслідно (з цим спостереженням погодитися можна).
Автор розумів дуже добре, що коли говорити про тризуб як Святу Трійцю, генеалогія якої починається десь у вакуумі та семантика якої зразу ж стала багатозначною (тлумачення ці подав я вище), то пояснити появу знака тризуба вже в палеоліті відразу ж із повним семантичним навантаженням і з могутньою містичною силою не так легко. О. Братко-Кутинський покликав на допомогу цілу свою, треба сказати відверто, безмежну фантазію і заявив, що знання про тризуб первісні люди отримали «від істот вищої цивілізації, яких будемо звати Вчителями мудрості» (с. 42). Вони з’явилися на Землі дуже просто: планета Венера і планета Земля – це космічне подружжя, що перебуває у найтісніших інтимних стосунках, і, в результаті, з Венери на Землю було перекинено людей – зорян (с. 63; назва «Зоря» це в автора синонім Венери). Знак тризуба опинився згодом в Україні, бо сюди принесли його греки з Атлантиди. Тут він, «атлантидний» тризуб, зустрівся з місцевою традицією – спадщиною з часів імперії У-Гор, що сягала від Атлантичного до Тихого океану...
Пишучи свій трактат про феномен України, автор часто забував про те, що він писав на перших чи попередніх сторінках. Бо якщо спершу (с. 31) тризуб – це лише стилізоване графічне зображення Святої Трійці, то потім (с. 40) тризуб, скерований догори, символізував чоловічу іпостась, а скерований додолу – жіночу іпостась, їх поєднання – синівську іпостась. На наступних сторінках книжки семантика змінилася. Виявляється (с. 41), що ліва частина тризуба – це батьківський полюс, права – материнський, а центральна частина – символ дитяти. В іншому варіанті (с. 49) тризуб символізує триєдиність світобудови, принцип вогню і поступу. Ще далі (с. 55) – це вже знак культів Великої Родоначальниці-праматері, життєдайного вогнища (триєдиного Агні) та хранителя мудрості – вогненосного змія, триголового з трипалими кінцівками. Врешті (с. 72) – тризуб – символ триєдиної космічної сили. Зрозуміло, що така «наукова семантика» чи, докладніше, «наукові семантики» тризуба, що подаються, як усе в автора, бездоказово, претендують на єдино правдиве пояснення сутності символу...
Характерна для О. Братка-Кутинського відсутність примітивної послідовності проявилася хоча б у тому, що тризуб з питомо українського символу (на перших сторінках книжки) перетворюється у загальносвітовий, поширений по цілому світі. Бо й Свята Трійця розповсюджена всюди. Для того, щоб було легше, виявилось, що тризуб – це не єдиний символ Святої Трійці. Існують інші рівнозначні з тризубом символи – хрест, свастика (у автора переважно «сварга») та шестикутна зірка (с. 49-50). А в Україні, тому, що це, нібито, місце виникнення арійської раси, тризуб символізується ще квіткою, полум’ям, деревцем з трьома гілками (с. 52). Не диво, що у світовій геральдиці залишається дуже мало гербів та інших знаків, у яких були б відсутні символи Святої Трійці...
А що ж із синьо-жовтим прапором? Як я вже згадував, О. Братко-Кутинський встановив, що принцип Святої Трійці розкривається за допомогою трьох кольорів – синього, жовтого і червоного (с. 11). Пізніше (с. 27) у нього все ускладнюється: поєднання двох кольорів – злато-жовтого (це Бог-Отець, світло) і блакитного (Бог-Мати, слово) – викликає до життя третій – червоний (Бог-Син, любов). Червоний колір, правда, може символізувати як радісний зв’язок – любов, так і антагоністичний зв’язок – насильство. Тому далі (с. 31) червоний колір якось випадає з міркувань автора, а кольоровим зображенням Святої Трійці в українському прапорі залишається лише двоїста синьо-жовта барва, яка позначає (с. 34) «життєтворчу енергію та ідеологію його (світу. – Я. Д.) розбудови й розвитку». Стежимо далі за міркуваннями автора (с. 34): «барва Трійці (злато-жовте сяєво вогненної батьківської іпостасі та блакитно-золотої материнської, поєднані разом) незаперечно свідчить усьому світові, що в основу її формування покладено систему найглибших істин космології». Мушу признатися, що того «незаперечного свідчення» я ні в кольорах, ні в словах О. Братка-Кутинського не побачив. Підемо ще далі (с. 56): «поєднання кольорів вогню (жовтий) і води (блакитний) стає священною, символічною барвою», а «поєднання жовтої і блакитної барви – це символ початкового етапу розгортання Трійці, яка в зрілому стані обов’язково включатиме результат жовтого і блакитного – зелене». Пригадаю, що кільканадцять сторінок раніше автор твердив щось подібне про червоний колір. Щоб стало трохи веселіше на душі, згадаю ще про етимологічні вправи автора з прапорництва (с. 72-73). Слово «знамено» утворено, нібито, від словосполучення «знай мене»; «стяг» – від стягати до гурту членів громади під час походу чи битви; «прапор» – від слова «перо», характеризуючи його, пера, рух і політ, від «перо» пішло також слово «перший» та ім’я головного бога Перуна; «хоругва» – походить від імені бога Хорса (Хора, Гора). Не наводитиму, що про згадані слова подають етимологічні словники, але я певний, що «відкриття» О. Братка-Кутинського ніколи до них внесені не будуть.
Годі. Перелік вигадок про тризуб та синьо-жовтий прапор можна продовжити на десятки сторінок. Читав «Феномен України» і мені було і лячно, і гірко, і сумно. Лячно, що в сучасній Україні можуть видавати книжки такого змісту з підзаголовком «наукове дослідження». Гірко, якщо подібні книжки всовують в руки довірливого читача, приштамповуючи – хіба на глум – антинаукові вигадки все ж таки дуже світлим словом «патріотизм». Сумно, бо до якого глибокого занепаду дійшла українська наука, якщо –за великої кількості високотитулованих авторитетів – не дає рішучого відпору продуктам абсолютного невігластва чи клінічної хворобливості. О. Братко-Кутинський задемонстрував цілковиту погорду до здобутків наукових знань, повну відсутність бажання ознайомитися з досягненнями цілого ряду наук фізичних, природничих, гуманітарних. Історія, етнологія, археологія, лінгвістика – це для нього поняття, позбавлені сенсу, бо він їх цілком ігнорує. Його псевдонаукові вправи – доказ елементарного незнання. Ще одне свідчення психопатологічних бажань робити нібито епохальні відкриття (також для прославлення власної особи) там, де таких відкрить просто немає.
Апостолів войовничої антинауки, тих, хто діє на шкоду українській культурі, українській національній свідомості, образові України у світі, стає чимраз більше. Чи варто було приєднувати до них ще й ім’я Олекси Братка-Кутинського?
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 8127
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Повернутись в Статті Ярослава Дашкевича

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 1 гість

cron