Дашкевич Я. Дослідницькі проблеми української генеалогії

Статті Я. Р. Дашкевича з тематики СІД і інших проблем форуму

Дашкевич Я. Дослідницькі проблеми української генеалогії

Повідомлення ABG » 16 травня 2013, 20:00

Дашкевич Я. Р. Дослідницькі проблеми української генеалогії // Знак. – 1995. – Ч. 9. – С. 6-7.

Дослідницькі проблеми української генеалогії

Генеалогічна тематика приваблює в наш час чимраз більше дослідників. Це, значною мірою, результат штучного дефіциту, коли протягом десятиріч генеалогією, як класово чужою псевдонаукою (так вважалося), займатися не було бажано навіть тоді, коли такі дослідження диктувались об’єктивними потребами розвитку комплексу історичних дисциплін. Річ не тільки в легковажному ставленні до допоміжних історичних дисциплін загалом, але й у тому, що генеалогія мала і має дуже актуальний соціальний підтекст. До абсолютних табу належало і належить, наприклад, з’ясовування родинних, тобто генеалогічних, зв’язків високо- і низькопоставленої номенклатури.
Очевидно, потреба широкого розвитку генеалогічних досліджень з часом (хотілося б, щоб час цей був якнайкоротшим) стане загальнозрозумілою. Це буде не лише поява генеалогії в курсах історичних факультетів університетів, не лише виникнення та організація окремої генеалогічної ланки в межах Українського геральдичного товариства (або і поза його межами) – ланки наукової, за основним профілем, яка могла б стимулювати генеалогічні дослідження різних напрямів, але й також обґрунтовано міцне місце української генеалогії в тій ділянці національної ментальності народу, яку звичайно називають історичною пам’яттю.
Дуже не хотілося б, щоб генеалогію спримітивізували, зводячи основний її зміст до вивчення генеалогічних ліній виключно видатних, світлих, історико-політично чи історико-культурно вагомих родів. Певне, що такі дослідження в Україні також надзвичайно потрібні – у нас тут справжнє нагромадження білих плям, які зникають повільно і з великим трудом [1]. Але, якщо мати на увазі, хоча б, європейський рівень генеалогії, то для нього це, в основному, вже пройдений етап. Нам треба доганяти. У генеалогічні дослідження необхідно поступово вводити історико-соціологічний аспект, а в джерелознавчому плані запроваджувати вивчення джерел масового характеру.
Без сумніву, в центрі уваги генеалогії завжди стоятиме історія родини, роду. Однак ця наука поступово відходить від свого майже виключно довідкового характеру (пригадаю відомі генеалогічні готтайські альманахи, в яких можна було перевірити хто є і хто не є представником титулованого аристократичного роду) до значного поширення предмета своїх досліджень.
Генеалогія демократизувалася, але треба, щоб при цій демократизації вона не втрачала свого наукового характеру. Таке наукове обличчя намагаються зберегти за генеалогією наукові конференції (хоча не завжди це їм вдається), яких останнім часом стало більше. Для прикладу згадаю такі, як: «Роде наш красний» (Львів, 21 вересня 1994 p., влаштована Львівським товариством української мови ім. Т. Шевченка «Просвіта»), «Українська родина, рід, нація» (Харків, 12-14 жовтня 1994 p., організатори – Асоціація національних митців та Літературний музей у Харкові), IV Наукова геральдична конференція (Львів, 10-12 листопада 1994 p.; частина доповідей генеалогічного змісту), Стендова конференція дослідників українських родин (Львів, 28 січня 1995 p., влаштована також «Просвітою» і такими ентузіастами цієї тематики, як А. Огорчак, З. Служинська). Протягом 1992-1994 pp. у Центральному державному історичному архіві України у Львові експонувалося чимало родовідних матеріалів, присвячених окремим особистостям (І. Франкові, М. Шашкевичеві, Є. Коновальцеві – у підготовку цих експозицій вклав значні зусилля Р. Горак; а також виставка про О. Степанів, Р. Дашкевича).
Дуже активізувалася генеалогічно-пошукова праця архівів України (т. зв. генеалогічні довідки, котрі видаються замовникам). Правда, інформація про ті сотні довідок, які виготовляють архіви, не узагальнена. А варто було б, щоб Головне архівне управління України, хоча б на сторінках журналу «Архіви України», публікувало щорічні переліки виданих довідок. Це дало б не тільки змогу поширити інформацію, зробити ефективнішим пошук, але й удосконалити науковий стиль таких документів.
Упродовж останніх років значно збільшилася кількість довідково- біографічних видань. Поряд з великими, науково опрацьованими дослідженнями [2], не менш цінні локальні видання, які часто проходять повз увагу науковців [3]. Загалом, однак, у виданнях біографічно-просопографічного профілю генеалогічні елементи (відомості про батьків, дідів, дальших предків, а також дітей, внуків) займають набагато менше місця, ніж це потрібно. Цю ваду слід виправляти.
Як стало відомо, львівське науково-виробниче підприємство «Некрополіс», його науковий керівник І. Гнаткевич, готує до видання серію окремих генеалогічних таблиць західноукраїнських родин (попередній варіант таблиць, до яких можна вносити виправлення, доповнення). За цієї нагоди необхідно підкреслити, що наукова вартість опублікованого родового дерева значно підвищується, якщо до нього додається пояснювальна записка про джерела поданих відомостей (метричні документи, інші матеріали, спогади, нотатки і т. п.).
Тут хочу звернути увагу на потребу систематичного використання для родовідних досліджень масових історичних джерел. Це, насамперед, метричні книги для запису народжень, шлюбів, смертей. Але ми на сьогодні не маємо зведеного – для цілої України чи для окремих регіонів – каталогу метричних книг XVII – початку XIX ст., тобто тих книг, які теоретично, хоча б, повинні бути на державному архівному зберіганні. Подібні книги, що стосуються також української етнічної території, є в різних сховищах поза межами сучасної Української держави. Копії метричних записів з України відклалися і в колекції Генеалогічного товариства Христової Церкви святих останнього дня (мормонів) у Солт-Лейк-Сіті (штат Юта, США). Проблему становить передача неактуальних метричних книг (що охоплюють дані про покоління, старші від четвертого – рахуючи від сьогоднішнього) з відомчого зберігання, тобто з відділів реєстрації актів громадського стану, до державного архівного фонду.
Існують також інші документальні матеріали новішого часу з генеалогічними даними. Серед велетенської спадщини бюрократії т. зв. радянського періоду є особові анкети, автобіографії, в яких обов’язково треба було подавати склад сім’ї та зазначати, зокрема, чи є (і хто саме) родичі за кордоном. Під час німецької окупації від службовців вимагали доказів арійського походження; з цією метою складали офіційно засвідчені анкети про три попередні покоління. Подекуди такі матеріали збереглися. Ще не так давно з переїздом із села до міста чи з одного помешкання на інше документи, а часто й фотографії батьків, дідів переважно викидали як непотрібний мотлох. З підвищенням культурного рівня населення, поширенням ідей про зберігання пам’яті про предків, такі явища, можливо, відійдуть остаточно в минуле. Виникає необхідність видання посібника для складання родоводів та пояснень до них, бо однієї, зрештою, безсумнівно цінної статті в газеті не дуже широкого розповсюдження (маю на увазі: Крип’якевич Р., Служинська З. Генеалогія? Це цікаво! // Просвіта. – 1994, вересень. – Вип. 16 (141). – С. 6) надто мало.
Історична демографія поволі виходить зі стадії макродосліджень, що охоплюють значні території й обширні періоди чи великі за значущістю міграційні зрушення або тривалі процеси, та переходить на рейки мікродосліджень. Загальноприйнятою – і цілком слушною – стає думка, що резервуаром збереження українського народу як нації було і, значною мірою, є далі українське село. Але процес формування населення села, певного конкретного села, сільської громади, досі не став предметом мікровивчення. А лише генеалогічні дослідження, які ґрунтуються на аналізі масового матеріалу, можуть дати відповідь на питання: коли, в якій певній місцевості – і в який спосіб – формувався стійкий, може й багатостолітній кістяк українського населення, яким чином відбувалося (і відбувається) вимивання і розмивання цього основного кістяка, в які періоди посилювалася міграція «до» і «з» села, який відсоток становили нові прибульці, в який спосіб відбувалися процеси національної та релігійної асиміляції тощо. Для наших обставин дуже корисним, особливо при застосуванні методики реконструкції родин, може бути естонський досвід [4].
Знаємо, яким страшним лихоліттям для українського села 20–40-х pp. ХХ ст. стали організовані комуністичною партією гено- і етноцид, депортації населення. Вимирання села, масове вимирання сіл – незважаючи на великі прогалини в метричних книгах (там, де вони збереглися взагалі), а може, саме якраз через ці прогалини – це також об’єкт генеалогічних мікро- і макродосліджень.
Генеалогічні зв’язки номенклатури, що панувала – та панує – в Україні – дуже важлива ділянка досліджень. Тут стоять такі проблеми, як, наприклад, родинні зв’язки секретарів ЦК, обкомів КП(б)У та КПУ, їх етнічна структура (відомо, що протягом довгого періоду часу одруження з росіянкою, єврейкою, а тим більше з людиною, яка походить з номенклатури, не тільки підносило соціальний престиж, але й могло гарантувати певний імунітет від звинувачень в українському буржуазному націоналізмі). Родинні зв’язки номенклатури можуть пояснити чимало – не дуже зрозумілих на перший погляд – механізмів дій політичної, економічної, мафіозної, врешті, влади. Питання про перетворення номенклатури в еліту (національну, хоча б) дуже потрібно висвітлювати ще й на базі генеалогічних досліджень.
Існує окрема ділянка, яка утворюється на перехресті історико-медичних, історико-демографічних та історико-соціологічних досліджень, на яку треба звернути увагу. Конкретне вивчення катастрофічних наслідків чорнобильського злочину неможливо проводити без скрупульозного аналітичного саме генеалогічного дослідження. Населення чорнобильської зони розпорошили по цілій Україні. Вивчення фактів смертності, спадковості хвороб, довго- чи недовговічності населення цієї категорії неможливо проводити на справді науковому рівні без застосування генеалогічних критеріїв та, очевидно, з урахуванням всіх тих фальсифікацій, які допускала, а може й допускає ще сьогодні медицина, щоб до документів не вносити справжньої причини смерті. Генеалогічні дослідження такого типу вимагають ювелірної методики і великого вкладу праці, але швидше чи пізніше їх необхідно провести. Сказане стосується, зрозуміло, також інших хвороб, при яких спадковість відіграє роль. Курйозом можна вважати, що відповідний дуже потрібний посібник (Служинська З., Атраментова Л., Служинська О. Генеалогічний метод дослідження спадковості людини: Методичні рекомендації для практичних занять клінічних ординаторів, викладачів медучилищ та студентів медінституту з розділу «Медична генетика». – Львів, 1993) був виданий Львівським медичним інститутом накладом аж... 80 примірників.
Звертаю увагу на ці надзвичайно актуальні завдання генеалогічних досліджень не тільки для того, щоб довести, що генеалогія – це наука і про давнє минуле, і про сучасність, але й щоб підкреслити, що завдання, які стоять перед українською генеалогією сьогодні, мають велике значення як для історичних, так і для, здавалося б, далеких від них наук. Проблеми, що виникають перед українською генеалогією, якщо їх розуміти всебічно, гарантують подальший розвиток цієї важливої дисципліни.
______________
Примітки:
[1] До позитивних явищ треба віднести вихід у світ таких праць, як: Войтович Л. Генеалогія династій Рюриковичів і Гедиміновичів. – Київ, [1992]; Яковенко Н. Українська шляхта з кінця XIV до середини XVII ст. (Волинь і Центральна Україна). – Київ, 1993.
[2] Наприклад: Вчені – філологи Ніжинської вищої школи. – Ніжин, 1993; Лундій П. Українські лікарі: Біобібліографічний довідник. – Львів, Чикаго, 1994. – Кн. 1.; Полєк В. Біографічний словник Прикарпаття. – Івано-Франківськ, 1994-1995 (виходить як додаток до тижневика «Новий час»); Українська журналістика в іменах: Матеріали до енциклопедичного словника. – Львів, 1994. – Вип. 1; Ярославська гімназія. Книга пам’яті з нагоди 50-річчя останньої матури. – Львів, 1994.
[3] Наприклад: Саган І. Видатні постаті на карті Мостищини. – Мостиська, 1993; Семчишин В. Сто двадцять особистостей Самбірщини. – [Самбір,] 1994; Віночок тернових доль / Упор. В. Савчук. – Бережани, 1993-1994. – Вип. [1]–2.
[4] Див.: Палли. Х. Применение новых методов в исторической демографии. Историко-демографические показатели зарубежных стран XVI–XIX вв. – Таллинн, 1977.
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 12718
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Повернутись в Статті Ярослава Дашкевича

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 5 гостей