Національні символи в Галичині 1848 р.
Додано: 23 липня 2014, 00:47
Фрагмент з: Гречило А. Українська територіальна геральдика. – Львів, 2010. – С. 80-82.
Відродження Руського Лева
Давній територіальний герб з “руським” левом, замінений новими австрійськими символами 1772 р., досить швидко перестав функціонувати. Хоча Галицька дворянська гвардія у Відні й використовувала в 1781–1793 рр. синьо-жовті прапорці, однак їх колористика також збігалася з барвами колишнього претензійного, а тепер нового краєвого герба – три золоті корони на синьому фоні.
Відродження історичного символа Руського королівства ХІІІ–ХІV ст. відбулося після “весни народів” 1848 р. Саме ці революційні зміни дали змогу утрадиційнитися поняттю українських національних кольорів у Галичині, яке згодом поступово поширилося на інші етнічні землі й на початку ХХ ст. набуло всеукраїнського значення. Проте питання українських національних символів на початку 1848 р. було ще не до кінця з’ясоване. На відміну, скажімо, від поляків, у яких завдяки не так давно перерваним державницьким традиціям, фактично не було якихось сумнівів у подібній проблемі, чи чехів, територіальний знак яких продовжував офіційно функціонувати в Австрійській імперії.
Головна Руська Рада порушила проблему національних символів тільки на таємній раді сьомого засідання, що відбувалася 16 травня, а вже на таємній раді 18 травня вирішено, “...що знамя земли рускои тутейшои єсть левъ, а цвѣты руски жовтый и синый” . Малюнок самого герба (з повернутим геральдично вправо левом), взятий з перевиданого 1839 р. у Ляйпцігу 1-го тому гербовника К. Несецького, опубліковано з описом кольорів у “Зорі Галицькій” аж 27 червня . Утвердження українських національних символів набуло великого поширення. Йосафат Кобринський у листі з Коломиї від 8 червня до Якова Головацького писав: “...Льва в синѣм поле по шапках и капелухах даже селяне носятъ... В Коломыи зроблена хоругва Левъ в синим поли: и хороша робота коштує и хороши грош...”
Відродження давнього територіального герба як українського національного знака викликало агресивну реакцію з польського боку, що своєю чергою провокувало українські вимоги заборонити використання в Галичині польського орла . У відповідь на польські провокації згодом у “Зорі Галицькій” опубліковано вірш з такими глузливими словами:
“...Где єсть теперь така сила,
Щобъ Русина повалила?
Левъ ся орла не боитъ.
Якъ Левъ рикне, птахъ злетитъ...”
З 2 по 16 червня 1848 р. у Празі відбувався Слов’янський з’їзд, на якому однією з проблем українсько-польського порозуміння було питання атрибутів загонів Національної гвардії в Галичині. Відповідно до “Оуставу для учрежденія Гвардиі народовой (Стражи народовой) въ кесарствѣ Аустріяцкомъ” від 8 квітня у § 19 зазначено, що “каждий баталіонъ маєтъ корогву (хоронгевъ), а каждій швадронъ штандаръ оздобленій колорами краю” . Оскільки тогочасні краєві символи не влаштовували ні українську, ні польську сторону, то 5 червня в декларації Зенона Поглодовського запропоновано, щоб гвардія на території всієї Галичини мала спільні відзнаки (орла і лева) . Це питання, а також принцип виборності більшістю голосів керівників підрозділів гвардії та мови командування (української або польської), погоджено обома делегаціями й увійшли як § 3 порозуміння .
Досить неординарна подія відбулася наприкінці червня 1848 р. у Львові. В неділю уранці 25 червня на вежі львівської ратуші було вивішено “хоруговъ рускои барвы, а при ней зъ лѣвои стороны хоруговъ польску”, хоча Головна Руська Рада відмежувалася від цієї події й у газеті “Зоря Галицька” заявлено, що “то не Русини оучинили, и наветъ не знаютъ, кто тоє оучинивъ” . Щоправда, вже через рік Головна Руська Рада клопоталася, щоб під час урочистостей 15 травня 1849 р. на ратуші Львова була встановлена хоругва “руска синожовта и чорножовта ракуска” (тобто австрійська. – А. Г.), а згодом пробувала з’ясувати, – за чиїм наказом ці прапори знято того ж дня .
Незважаючи на домовленості під час празького Слов’янського конгресу, в Галичині почалося активне створення національних гвардій під польською атрибутикою. Так, у селах причиною цього було те, що організаційними питаннями переважно займалися пропольськи налаштовані мандатори. Це викликало обурення й опір українського населення. Протестаційні листи йшли від сотень громад. Так, селяни Нового Милятина відмовилися вступати до гвардії “під знаком орла єдиноглавного” й вимагали організувати “Руську гвардію” . Тому почалося стихійне формування таких загонів (наприклад, створення української гвардії в Дрогобичі у липні 1848 р. та освячення там синього прапора з жовтим левом ). А 20 вересня Головна Руська Рада видала відозву до українського народу у справі організації національних гвардій . Дано рекомендації про вигляд прапорів таких загонів: на синьому полотнищі з одного боку мав бути жовтий (золотий) лев, що спинається на скелю такої ж барви, а на зворотному – патрон місцевої церкви. Досить швидко національні гвардії були створені в Яворові, Стрию, Бережанах, Станіславові, Жовкві та інших містах. До Головної Руської Ради зверталося багато сільських громад із проханням допомогти “штандар руский зо Львова спровадити”, з огляду на складність виготовити його на місці . Це спричинило значне поширення простіших у виготовленні прапорів “у руських барвах” – з двох рівновеликих горизонтальних смуг, синьої та жовтої. За тогочасними трактуваннями синій колір – “якъ чисте небо южнои Руси” – мав уособлювати мир і спокій, жовтий – “якъ тіи зорницѣ на ясномъ небѣ” – означав прагнення народу до просвіти, а “левъ спинающийся на скалу означавъ силу, крѣпость народну и тоє самоувѣреніє, що помимо перепонъ досягнути хоче своєй цѣли”. Символ “руського” лева досить широко використовувався на печатках багатьох сільських громад від кінця ХІХ ст. , а під час Першої світової війни фігурував на кокардах легіону Українських січових стрільців.
З боку поляків у Галичині ставлення до давнього територіального знаку з левом після 1848 р. визначалося вже через сприйняття його як українського герба. Цікаво, що напередодні повстання 1863 р. польський тимчасовий національний уряд запровадив символ із трьома знаками – орлом (Польща), Погонею (Литва) та Архангелом Михаїлом (мав уособлювати Русь), – що мав відображати ідею відновлення Речі Посполитої, але вже не “двох народів” (Польща і Литва), а трьох . Тому в польських колах, які намагалися досягнути порозуміння з українцями, більше апелювалося до традиції саме цих символів. Скажімо, висловлювалися пропозиції змінити офіційну назву Галичини на “Польсько-Русинський край”, а в гербі помістити білого орла й Архангела Михаїла, “в очікуванні Погоні” (тобто, символа Литви, – знову повторення ідеї “Речі Посполитої трьох народів”. – А. Г.).