Етикет державних символів України

Історичні та сучасні національні символи

Етикет державних символів України

Повідомлення ABG » 20 лютого 2017, 09:57

Мамонтова Е. Етикет державних символів України: структура, принципи, норми // Освіта регіону. - 2011. - № 1. - С. 90-94.
Етикет державних символів України: структура, принципи, норми

Елла Мамонтова, кандидат політичних наук, доцент кафедри регіональної політики та публічного адміністрування Одеського регіонального інституту державного управління Національної академії державного управління при Президентові України
УДК: УДК: 342.4: 395 (477)

У статті висвітлено процес формування нормативно - правової бази вітчизняної протокольної практики у сфері використання державних символів. Визначено основні принципи та норми етикету державної символіки. Окреслені проблеми формування цілісної системи державного протоколу та церемоніалу України.
Ключові слова: державний символ, етикет.

The process of forming of normative!lawful basis of the home protocol practice in the state symbolic sphere is considered in the article. The etiquette of state symbolic's fundamental principles are defined. The problems of forming of whole system of State Protocol and Ceremonial in Ukraine are outlined here.
Key words: state symbol, etiquette.

Статтею 65 Конституції України шанування державних символів визначається як основний обов'язок громадян України і поставлене в один ряд із такими фундаментальними світоглядними та морально - етичними категоріями, як захист Вітчизни, незалежності та територіальної цілісності країни. І це не випадково. Адже ставлення народу до символів державного суверенітету віддзеркалює зрілість нації та держави, ціннісні, ідеологічні та геополітичні пріоритети суспільства. Водночас, гідне та шанобливе поводження з державними символами є запорукою високого авторитету країни у світі. Але в який спосіб пересічний громадянин або офіційна особа, представник іноземної країни або міжнародної організації можуть засвідчити та продемонструвати своє шанобливе ставлення до символів держави? Чи існує шкала вимірювання ступеня «шанування» державної символіки? Відповідь на це запитання слід шукати, на нашу думку, у сфері протокольних та етикетних стандартів офіційної публічної комунікації. Мовою, за допомогою якої можна висловити повагу до держави та атрибутів її суверенітету, виступає етикет державних символів. Останній є структурною складовою державного протоколу та церемоніалу, під яким прийнято розуміти сукупність строго регламентованих та стандартизованих правил поведінки високопосадових осіб у комунікативних заходах офіційного характеру. У кожній окремій країні модель державного протоколу та церемоніалу є результатом адаптації загальноприйнятих стандартів міжнародної протокольної практики до національного церемоніального звичаю та їх узгодження із прийнятими у країні нормами етикету офіційного спілкування.
Безумовно, роль державного протоколу та церемоніалу, як і їх складової - етикету державних символів, не обмежується рамками формалізації актів внутрідержавної та міжнародної офіційної комунікації. Виникнення і становлення протоколу та церемоніалу як інструменту нормативної регламентації соціальних відносин чітко відбивається у процесах соціогенезу та еволюції держави як форми політичної організації суспільства. Про масштаб та значущість даних явищ свідчить діапазон наукових напрямків, у межах яких досліджуються питання теорії та практики державного протоколу та церемоніалу.
Поряд з роботами історичного плану, в яких простежено окремі етапи історії формування інституту офіційного протоколу і церемоніалу у країнах Європи, Росії, України, окремо слід виділити дослідження, в яких церемоніал та протокол вивчаються як феномени соціокультурного порядку. Однак, найчисленніша група джерел з даної проблематики представлена публікаціями, в яких висвітлено прикладні аспекти сучасної протокольної практики як форми офіційної комунікації у сфері міжнародних відносин. Поряд з вагомим масивом довідкової літератури до них належать роботи таких відомих фахівців з питань дипломатичного протоколу та етикету, як А. Борунков, Дж. Вуд, Б. Гуменюк, Г. Данільчук, Р. Зарала, Ж. Камбон, П. Лядов, Г. Науменко, І. Новак, Г.М. Руденко, О. Сагайдак, Е. Сатоу, Ж. Серре, Н. Тимошенко, Р. Дж. Фельтхем, О. Щерба та ін. Знайомство з публікаціями названих авторів дозволяє відмітити, що у переважній більшості випадків у фаховій літературі державний протокол та церемоніал розглянуто у категоріях історії та теорії дипломатії і представлено як допоміжний інструмент вирішення питань зовнішньої політики. Однак, на наш погляд, роль державного протоколу та церемоніалу у забезпеченні плідного міждержавного та внутріполітичного діалогу не вичерпується функцією стандартизації певних комунікативних сценаріїв. Державний протокол та церемоніал є не просто набором формалізованих процедур, але семіотичною системою, функціонування якої дозволяє символічними засобами вирішувати тактичні завдання та досягати стратегічних цілей. Найбільш показовим у даному контексті є етикет державних символів - сфера, де протокольний режим повинен витримувати всі стандарти до найдрібніших нюансів, адже будь - яке порушення усталених етикетних норм завжди сприймається як акт протокольної демонстрації.
Мета даної статті полягає в узагальненні нормативних засад етикету державних символів, визначенні його базових принципів та виявленні на цій основі його специфіки як семіотичної системи та форми офіційної публічної комунікації.
Як і більшість країн світу, Україна належить до числа держав, в яких офіційний режим використання державних символів визначається переважно на звичаєвому рівні. Хоча слід відмітити, що за роки незалежності неодноразово здійснювалися спроби врегулювати дане питання у правовій площині. (Більш детально див. про це, наприклад: [8]). Свідченням цього стало прийняття низки законодавчих актів, які визначали політико-правовий статус окремих державних символів України [3-6]. З прийняттям Конституції України 28 червня 1996 р. Відбулося остаточне закріплення за Державним Прапором, Державним Гербом та Державним Гімном статусу Державних Символів України. Статтею 20 Основного Закону затверджені кольори прапора, основні елементи герба й музика гімну та передбачено механізм подальшого законодавчого врегулювання питань щодо Великого Герба й слів Державного Гімну. Важливим кроком встановлення правових гарантій захисту державної символіки стало прийняття у 2001 р. нового Кримінально - процесуального кодексу України та подальше (2009 р.) посилення положень Статті 338 [2]. Знаменною віхою на шляху формування в Україні нормативно - організаційних засад використання державних символів у офіційній публічній комунікації стало затвердження Указом Президента від 22 вересня 2002 р. (№ 746/2002) Положення про Державний Протокол та Церемоніал України [7].
Починаючи з 2000-х років, на хвилі зростання політизації питань державної символіки, відчутно активізується законотворча діяльність українських парламентаріїв. Втім, незважаючи на те, що у вищому законодавчому органі країні й досі ведеться інтенсивна робота над проектами законів про Державний Прапор України та про Великий Державний Герб, ми можемо констатувати, що на сьогодні норми етикету Державного Прапора України, Державного Гімну України та Державного Герба України все ще регулюються на звичаєвому рівні. Детальне знайомство з ними дозволяє зробити деякі узагальнення щодо сформованих за часів незалежності ідейно-правових підвалин вітчизняної культури поводження із державними символами.
Як і у дипломатичному протоколі, у внутрідержавних практиках офіційної комунікації найбільш унормованими є положення прапорового етикету. (Про міжнародні стандарти прапорового етикету див., наприклад: [9-13]). Як еквівалентний образ держави державний прапор надає урочистим подіям особливої величі, перетворює їх на акти символічного значення. Згідно з нормами Державного Протоколу та Церемоніалу України [7], загальноприйнятими принципами прапорового етикету є такі: принцип додержання певного рангу події, церемоніал якої передбачає використання державного прапора; принцип додержання часового регламенту вивішування державного прапора; принцип непорушності стандартів розміщення державного прапора; принцип старшинства при розміщенні державного прапора з прапорами територіально - адміністративних одиниць країни; принцип ввічливості і поваги до державного прапора.
Важливе місце у етикеті Державного Прапора України займає часовий регламент вивішування прапора, який передбачає постійний (цілодобовий) та тимчасовий режими. Постійний режим вивішування (встановлення) визначається для споруд (кабінетів), в яких здійснюються функції державної влади (резиденція Президента, будинки уряду, парламенту, місцевих органів влади тощо). При цьому прапоровий етикет вимагає забезпечення відповідного достатнього освітлення у нічний час. Режим тимчасового вивішування (встановлення) передбачено для урочистих подій, офіційних заходів та церемоній. Універсальним є звичай вивішувати прапор з 7-9 години ранку до 9-10 години вечора - зі сходу до заходу сонця.
Виходячи з того, що прапор є візуальним предметним символом і саме прапорове полотнище виступає у ролі об'єкта виявлення почестей та поваги, у протокольній практиці поряд з питаннями прапорової процедури важливу роль відіграють технічні питання використання державного прапора. Державний прапор повинен мати належний стан: полотно прапора не може бути старим, а колір блідим, на ньому не повинно бути плям, розривів. Згідно з прапоровим етикетом, прапор не повинен торкатися поверхні підлоги, ґрунту, стін, дерев, дротів або будь - яких інших предметів, щоб попередити можливість його пошкодження або забруднення.
Державний Прапор України може кріпитися на щоглі або флагштокові, які можуть установлюватись вертикально або під гострим кутом до горизонтальної площини. На щоглі неприпустимі навершя. При піднятті прапора потрібно намагатися підняти його до самого верху щогли (флагштока). На знак жалоби прапор приспускається до половини його висоти. Щогли (флагштоки) можуть розміщуватися на землі, на даху будівлі - вертикально; на стіні будівлі (споруди) - під гострим кутом або паралельно до горизонтальної площини; на суднах - вертикально, з невеликим нахилом до горизонтальної площини. Водночас розміщування прапора під тупим кутом до горизонтальної площини на стіні будівлі є неприпустимим. Крім того, прийнято враховувати відповідність розміру щогли (флагштока) та прапора. У випадку підняття прапора на будинку дипломатичного представництва, офіційної установи тощо або біля них необхідно враховувати співмасштабність полотнища прапора висоті флагштока. Оптимальним вважається співвідношення розміру ширини прапора і висоти флагштока, розміщеного на землі, як 1 : 6. Довжина щогли (флагштока), розміщеної на стіні, повинна бути в три рази більшою за ширину прапора.
Прапор може кріпитися на древку або у вигляді самого полотнища. Причому кожний варіант вивішування регламентується окремо. Так, при вивішуванні прапора без древка він може бути розміщений горизонтально або вертикально. В останньому випадку верхня частина полотнища повинна міститися зліва, якщо стояти обличчям до прапора.
Окремо регламентується церемонія підняття і спуску Державного Прапора України. На щоглі (флагштоці) прапор піднімають швидко (полотнище повинно «злетіти» догори), а спускають повільно. Якщо піднімаються декілька прапорів, то першим мусить бути піднятим прапор з більш високим статусом (державний). При спуску даний прапор опускається останнім. При церемонії підняття (спуску) прапора всі присутні повинні стояти струнко, обличчям до прапора, всі чоловіки знімають головні убори. При проходженні повз прапор військовослужбовців та військового караулу полотнищу віддається честь. Якщо Державний Прапор вносять до приміщення (або виносять із зали), то, згідно із звичаєм, всі присутні повинні встати та припинити будь - який рух і розмови.
Окрему статтю прапорового етикету становлять правила використання державного прапора в офіційних установах. Так, над офіційною резиденцією Президента Державний Прапор України піднімається щоденно. У робочому кабінеті глави держави та під час його публічних виступів, звернень прапор розміщується справа від нього.
У будинках місцевих органів влади або інших офіційних представництвах Державний Прапор установлюється перед головним входом до будинку справа (якщо дивитись від фасаду будинку), інший прапор, наприклад області, міста - зліва. На будинку, де розміщено два прапори, Державний Прапор вивішують на правій щоглі. За наявності більшої кількості прапорів Державний Прапор розміщують або посередині, або на якому-небудь підвищенні. У робочому кабінеті посадової особи Державний Прапор установлюється на спеціальному древку справа від того, хто сидить за столом. Етикетом також передбачений варіант вивішування прапора на стіні в розгорнутому вигляді полотнищем, розгорненим зліва направо (якщо дивитися на прапор).
При використанні Державного Прапора із прапорами територіально - адміністративних одиниць країни додержуються принципу державного старшинства. При вивішуванні Державного Прапора з прапорами областей, міст, інших населених пунктів, організацій прапори розташовуються на окремих флагштоках на одному рівні, при цьому Державний Прапор повинен займати почесну позицію. Розмір полотнища Державного Прапора не може бути меншим від розміру полотнищ інших прапорів, розміщених поряд із ним. Державний Прапор не може розміщуватись нижче інших прапорів, вивішених поряд із ним. Якщо вивішуються кілька прапорів міст, інших населених пунктів, областей, організацій на одній щоглі, Державний Прапор завжди повинен бути розташований згори. У випадку вивішування прапорів на різних флагштоках, розташованих по колу, Державний Прапор повинен бути на щоглі, розміщеній у центрі кола, і бути вищим за інші прапори.
Окремо визначається режим використання прапорів при офіційних комунікативних заходах (урочистих зібраннях, з'їздах, конференціях тощо). Так, Державний Прапор, який розміщується в конференц-залі, аудиторії, може виставлятися на древку справа від трибуни (дивлячись від виступаючого) або з правого боку від аудитора. У випадку розміщення Державного Прапора без древка він вивішується над (або за) виступаючим.
У випадку оголошення в країні національної жалоби Державний Прапор приспускають до половини щогли (флагштока). Спочатку прапор швидко піднімають на всю висоту флагштока, а потім повільно спускають до половини. До прапорів, вивішених на древку, прикріплюється стрічка чорного кольору. Персональні прапори та штандарти не приспускаються.
Як і у всьому світі, в Україні звичай забороняє використання Державного Прапора для декорації або в якості прикраси приміщення.
Поза всяким сумнівом, наявність такої детальної регламентації норм прапорового етикету є запорукою поваги до символу держави та, за умови її дотримування, гарантує запобігання невизначеності та двомовностей щодо нього у найделікатніших протокольних ситуаціях.
В Україні склалися і відповідні стандарти гербового етикету. Серед звичаєвих норм поводження із Державним гербом України відмітимо:
а) стандарт постійного розміщення зображення Державного Герба України, згідно з яким Тризуб постійно присутній на фасадах адміністративних будинків, в яких розташовані органи державної влади та місцевого самоврядування, місцеві державні адміністрації, територіальні підрозділи центральних виконавчих органів державної влади, закордонні дипломатичні установи України, а також у їх приміщеннях;
б) стандарт тимчасового розміщення зображення Державного Герба України, який передбачає його наявність: 1) на будинках, в яких розташовуються виборчі комісії (комісії з референдуму) і в приміщеннях для голосування на час їх проведення; 2) на будинках, в яких проводяться офіційні міжнародні заходи на території України на час їх проведення; а також під час сесії місцевих рад та засідання їх виконавчих органів; 3) у приміщеннях, в яких проводяться офіційні або урочисті заходи загальнодержавного значення або заходи за участю Президента України, Голови Верховної Ради України, Прем'єр - міністра України; офіційні або урочисті заходи органів державної влади та органів місцевого самоврядування, державних підприємств, установ, організацій та навчальних закладів; 4) у приміщеннях, в яких проводяться протокольні заходи МЗС України та закордонних дипломатичних установ України з дотриманням положень міжнародних договорів, правил дипломатичного протоколу та звичаїв держави перебування;
в) вимоги щодо просторового розташування зображення Державного Герба України, які встановлюють норму точного відтворення кольорового та чорно - білого зображення Державного Герба України та його розміщення у приміщеннях, де проводяться офіційні або урочисті заходи чи засідання на стіні або іншій вертикально розміщеній площині - праворуч від трибуни або президії;
г) вимоги щодо підпорядкування та співмасштабності у розташуванні Державного Герба України у багатосторонніх офіційних комунікативних заходах зовнішньо - та внутрішньополітичного характеру, за якими Державний Герб України розташовується поряд із державними гербами інших країн за схемою, аналогічною стандартам прапорового етикету, а відносно гербів територіально - адміністративних утворень України Державний Герб України повинен бути більшим за масштабом та займати чільне положення;
д) вимога щодо заборони використання Державного Герба України в якості геральдичної основи для інших гербів, а також не за призначенням або у спосіб, що виражає зневажливе ставлення до нього.
Відмітимо також, що в Україні склався певний реєстр об'єктів, які передбачають обов'язковість або можливість зображення Державного Герба України, до яких, зокрема, належать: 1) печатки, бланки актів та інших бланки офіційних установ; 2) бланки паспортів громадянина України, посвідчень, свідоцтв та інших документів, що видаються державними органами згідно із законом; 3) державні нагороди України та нагрудні знаки, почесні грамоти, дипломи, пам'ятні адреси і заохочувальні відзнаки органів державної влади та органів місцевого самоврядування; 4) грошові знаки; 5) стовпи прикордонних знаків, що позначають державний кордон України та розміщені у пунктах пропуску через державний кордон; 6) бойові прапори військових частин та з'єднань Збройних Сил України й інших військових формувань, які створюються відповідно до законів України; вивіски для будинків штабів військових частин; 7) ЗМІ, засновниками яких є органи державної влади та органи місцевого самоврядування; 8) спортивна форма членів збірних команд України під час їхньої участі у міжнародних змаганнях; 9) українські цивільні повітряні судна, судна морського і річкового транспорту, космічні апарати (як розпізнавальний знак держави). Окремо додамо, що зображення Державного Герба України використовується закордонними дипломатичними установами України відповідно до положень міжнародних договорів, правил дипломатичного протоколу та звичаїв держави перебування, а також в інших випадках, передбачених законодавством.
Щодо етикету Державного Гімну України, то його нормативні засади стисло викладені у відповідному законі 2003 р., хоча й вони потребують значної деталізації. Зокрема, конкретизації вимагають реєстр протокольних ситуацій, які передбачають виконання гімну (Стаття 2) та дефініція «наруга над Державним Гімном України» (Стаття 3) [1].
Отже, зазначимо, що на сьогодні у практиці поводження із державними символами України домінує звичаєвий підхід та спостерігається певна нормативно - правова невизначеність. Звідси, вимогою часу є комплексне врегулювання питання функціонування у просторі офіційної публічної комунікації символів державного суверенітету України. Це передбачає, на нашу думку, відмову від диференційного підходу у даному питанні та створення єдиного закону про Державні Символи України, який зможе реалізувати конституційні норми функціонування державних символів, врегулює порядок їх використання, надасть детальний опис кольорового та графічного зображення Державного Герба та Державного Прапора України, стандартизує оркестрову та хорову партитуру Державного Гімну України, вирішить проблему термінології та зафіксує в єдиному офіційному трактуванні семантику символів державного суверенітету України. Додамо, що на сьогодні існує необхідність розширити тлумачення дефініції «наруга над державним символом» та конкретизувати її, що сприятиме зменшенню політизації даних питань та припинить спекуляції навколо них.
Важливість даного кроку, на наш погляд, зумовлюється й тим, що державні символи - це не супровідне декоративне доповнення комунікативних заходів офіційного характеру, але, перш за все, система знаків, яка відтворює експресивно - семантичний цілісний текст, вплетений у дискурс політики. Розміщення знаків у просторі, їх масштабне співвідношення із аналогічними знаками, контекстуалізація їх використання тощо - це завжди концентрований месидж, призначений як учасникам політичного діалогу, так і всім зацікавленим стороннім спостерігачам. Звідси, надання почестей символам держави - це не просто формальна вимога, а, передусім, здійснення одного із основних
обов'язків усіх громадян країни, посадових осіб органів державного управління та місцевого самоврядування. Все це робить питання етикету державної символіки справою державної ваги.

http://social-science.com.ua/article/385
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 7365
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Re: Етикет державних символів України

Повідомлення ABG » 20 лютого 2017, 10:07

Мамонтова Е. Державна символіка як універсальна норма офіційної комунікації: зовнішньополітичний аспект // Актуальні проблеми державного управління. - 2009. - № 2 (36). - С. 285-293.
http://kbuapa.kharkov.ua/e-book/apdu/20 ... c/4/02.pdf

ДЕРЖАВНА СИМВОЛІКА ЯК УНІВЕРСАЛЬНА НОРМА ОФІЦІЙНОЇ КОМУНІКАЦІЇ: ЗОВНІШНЬОПОЛІТИЧНИЙ АСПЕКТ
Е. В. МАМОНТОВА

Розглянуто місце та роль державної символіки у процесах міжнародної комунікації. Окреслено проблеми формування цілісної системи державного протоколу та церемоніалу в Україні.

The concept “etiquette of state symbolic” is considered in the article. His place and role in the processes of International communication are showed. The problems of forming of whole system of State Protocol and Ceremonial in Ukraine are outlined here.
Ключові слова: Етикет, державна символіка, державний протокол та церемоніал, державний прапор, комунікація.

Проголошення у 1991 р. незалежності України є необхідною умовою щодо її міжнародно-правового визнання як суверенної, самостійної, незалежної держави. Однак набуття новою державою статусу повноцінного та рівнозначного учасника міжнародних відносин – це завжди непростий, тривалий процес, хід якого визначається багатьма факторами. Однією із беззаперечних умов щодо входження України до світового співтовариства є засвоєння правил і вимог етикету міжнародної офіційної комунікації та відтворення на цій основі вітчизняного державного протоколу та церемоніалу. Державний протокол і церемоніал є сукупністю строго регламентованих та стандартизованих правил поведінки високопосадовців у комунікативних заходах офіційного характеру. У кожній окремій країні модель державного протоколу та церемоніалу є результатом адаптації загальноприйнятих стандартів міжнародної протокольної практики до національного церемоніального звичаю та їх узгодження із прийнятими у країні нормами етикету офіційного спілкування. Отже, з набуттям незалежності Україна була поставлена перед необхідністю визначення концептуальних засад державного протоколу та церемоніалу, вироблення його цілісної моделі, створення державної протокольної служби як інструментів реалізації зовнішньополітичної стратегії держави, закріплення її міжнародного авторитету, формування позитивного іміджу.
Незважаючи на певні успіхи, досягнуті Українською державою на цьому шляху (сформовані, функціонують та тісно співпрацюють із протокольними відділами центральних та регіональних органів виконавчої влади Служба Державного Протоколу і Церемоніалу Секретаріату Президента України та Управління державного протоколу МЗС України, затверджено Указом Президента України від 22 серпня 2002 р. Положення про Державний Протокол та Церемоніал України [7]), існує ціла низка питань, пов’язаних зі становленням нормативно-організаційних засад державної протокольної практики. Зокрема, актуальними для нашої країни залишаються питання етикету державної символіки та усталення протокольних стандартів у даній сфері.
Безумовно, роль етикету державної символіки як структурної складової державного протоколу та церемоніалу не обмежується рамками формалізації актів внутрішньодержавної та міжнародної офіційної комунікації. Виникнення і становлення протоколу та церемоніалу як інструменту нормативної регламентації соціальних відносин чітко відбивається у процесах соціогенезу та еволюції держави як форми політичної організації суспільства. Про масштаб і значущість даних явищ свідчить діапазон наукових напрямків, у межах яких досліджуються питання теорії та практики державного протоколу та церемоніалу. Поряд з роботами історичного плану, в яких досліджено окремі етапи історії формування інституту офіційного протоколу і церемоніалу у країнах Європи (І. Алексєєв, А. Андрєєв, Ю. Борисов, Л. Брагіна, П. Гіро, А. Дубідур, Ж. Дютуї, Ж. Камбон, Е. Фукс та ін.), Росії (В. Бутомєєв, А. Лактіонов, А. Борунков, П. Лядов, В. Морозов, А. Сахаров, Л. Юзефович та ін.), України (О. Голенко, А. Зленко, І. Камінська, М. Кірсенко, В. Литвин, С. Лозинська, І. Овсій, Г. Руденко, Д. Табачник та ін.), окремо слід виділити дослідження, в яких церемоніал і протокол вивчаються як феномени соціокультурного порядку (А. Байбурін, Г. Гірц, П. Гуревич, Л. Іонін, Ф. Конфорд, А. Редкліфф-Браун, У. Робертсон, Т. Роззак, Л. Топорков та ін.). Знакова природа даних явищ виявлена та розкрита в роботах із семіотики культури (Р. Барт, Д. Ліхачов, Ю. Лотман, М. Еліаде, Г. Крейдлін, Е. Сепір, Л. Уайт, Т. Цив’ян та ін.). Однак найчисельніша група джерел з даної проблематики представлена публікаціями, в яких висвітлено прикладні аспекти сучасної протокольної практики як форми офіційної комунікації у сфері міжнародних відносин. Поряд з вагомим масивом довідкової літератури це, зокрема, роботи таких зарубіжних та вітчизняних фахівців з питань дипломатичного протоколу та етикету, як A. Борунков, Дж. Вуд, Г. Данільчук, Р. Зарала, Ж. Камбон, Д. Лєвін, П. Лядов, Ф. Мартенс, Ж. Серре, Г. Нікольсон, Е. Сатоу, В. Семенов, Ф. Сутирин, В. Улахович, Р. Фельтхем, Л. Васильєва-Чекаленко, B. Головченко, Б. Гуменюк, В. Матвієнко, Г. Руденко, О. Щерба та ін.
Знайомство з роботами вищезазначених авторів дозволяє відмітити, що в переважній більшості випадків у фаховій літературі державний протокол і церемоніал розглянуто в категоріях історії та теорії дипломатії та представлено як допоміжний інструмент вирішення питань зовнішньої політики. Однак, на Наш погляд, роль державного протоколу та церемоніалу в забезпеченні плідного міждержавного діалогу не вичерпується функцією стандартизації певних комунікативних сценаріїв. Державний протокол і церемоніал є не просто набором формалізованих процедур, але семіотичною системою, функціонування якої дозволяє символічними засобами вирішувати тактичні завдання та досягати стратегічних цілей. Найбільш показовим у даному контексті є етикет щодо державної символіки – сфера, де протокольний режим повинен витримувати всі стандарти до найдрібніших нюансів, адже будь-яке порушення усталених етикетних норм завжди сприймається як акт протокольної демонстрації.
Мета даної роботи полягає в узагальненні нормативних засад етикету державної символіки, визначенні його базових принципів та виявленні на цій основі його специфіки як семіотичної системи та форми офіційної дво - та багатосторонньої міжнародної комунікації.
Державна символіка невід’ємно супроводжує будь-яку протокольну акцію у сфері міжнародних відносин. Однак державна символіка – це не тільки декоративне доповнення комунікативних заходів зовнішньополітичного характеру, але й, передусім, система знаків, яка відтворює експресивно-семантичний цілісний текст, вплетений у дискурс політики. Розміщення знаків у просторі, їх масштабне співвідношення з аналогічними знаками партнера по комунікації, контекстуалізація їх використання тощо є концентрованим повідомленням як учасникам політичного діалогу, так і всім зацікавленим стороннім спостерігачам.
Кожна нація на шляху самовизначення обирає символи своєї єдності, честі, гідності, які у процесах державотворення набувають функції атрибуції суверенітету держави. У державних символах сфокусовано традиції державотворення, його історія та сьогодення. Ставлення до символів державного суверенітету віддзеркалює зрілість нації та держави, ціннісні, ідеологічні та геополітичні пріоритети суспільства, є чітким індикатором рівня національної свідомості в країні. Водночас гідне та шанобливе поводження з державними символами є запорукою високого авторитету країни у світі. Саме тому дотримання протоколу державної символіки є питанням державної ваги.
Надання почестей символам держави – це не просто формальна вимога, а реалізація протокольними засобами основних принципів міжнародного права. Звідси в міжнародних відносинах прояв неповаги до державних символів прийнято розглядати як образу честі та гідності країни, зневажання її суверенітету. З метою запобігання помилок у використанні державної символіки, задля попередження недбалого та неграмотного її використання, що може зашкодити державі, її авторитету та іміджу, у кожній країні вироблення етикету щодо державної символіки відбувається з неухильним додержанням міжнародних протокольних норм. Суворе дотримання протоколу державної символіки є важливим обов’язком усіх органів державного управління, посадових осіб та громадян країни.
Виходячи з того, що в міждержавній офіційній комунікації серед символів державного суверенітету найбільше протокольне навантаження несе державний прапор, зупинімося саме на визначенні базових принципів прапорового етикету. Під прапоровим етикетом розуміємо комплекс правил, які детально регламентують порядок використання прапора та поведінку з ним у різноманітних протокольних ситуаціях.
Домінування в міжнародній протокольній практиці сценаріїв, які вимагають церемоній шанування державного прапора, зумовлене низкою причин. По-перше, виявлення пошани до державного прапора є однією з найдавніших норм міждержавної комунікації, адже прапор є історично першим знаком символічної атрибуції влади та території. По-друге, через те, що прапор є найпростішим маркером, за допомогою якого ідентифікується держава та нація, серед усіх державних символів саме він найчастіше використовується в офіційній комунікації. По-третє, з усіх засобів атрибуції держави та її презентації на міжнародній арені національний прапор є найбільш політизованим, адже прапор – це найконцентрованіший символ держави, її еквівалентний, лаконічний образ.
Відмітимо, що не існує універсальних, закріплених міжнародними договорами правил етикету державного прапора. Їх додержання, як правило, регулюються звичаєвими нормами. У кожній країні існує специфічна культура ставлення до державного прапора. Найбільше відбиття національних традицій і звичаїв поводження з державною символікою спостерігається у використанні державного прапора приватними особами країни з метою підкреслення свого громадянства, висловлення почуття патріотизму та гордості за належність до своєї країни. У кожній окремій державі використання державного прапора в неофіційному форматі регламентується відповідно до національних традицій, зумовлюється історичними та ідеологічними чинниками, а також специфікою політичної культури громадян. Єдиною загальною для всіх країн світу етикетною нормою в даному випадку є заборона вивішувати прапор щоденно [1; 9; 10 – 12; 14]. Аналіз нормативно-правових засад та практичного досвіду реалізації норм прапорового етикету, що склалися в багатьох країнах світу [5; 6; 8 – 14] дозволяє сформулювати його принципи та відокремити загальні положення.
Зокрема універсальними принципами прапорового етикету є такі: а) принцип додержання певного рангу події, церемоніал якої передбачає використання державного прапора (подія, яка супроводжується ритуалом підняття (вивішування) прапора завжди повинна нести відповідне символічне навантаження); б) принцип додержання часового регламенту (постійний (цілодобовий) або тимчасовий прапоровий режим визначається ситуативним контекстом); в) принцип непорушності стандартів розміщення державного прапора (забороняється довільно змінювати стандарти розміру та кольору в державному прапорі або розміщувати прапор в інший спосіб, ніж це передбачено законодавством і практикою конкретної країни); г) принцип рівності при розміщенні державного прапора з прапорами інших країн (у випадку застосування декількох державних прапорів вимагається встановлення кожного з них на окремому рівновеликому флагштоці: у міжнародному звичаї забороняється розміщувати прапори країн на різних рівнях, а також один над одним (винятком може бути воєнний стан); д) принцип старшинства при розміщенні державного прапора поряд із прапором міжнародної організації (статус прапора міжнародної організації вищий за статус прапорів держав); е) принцип ввічливості і поваги до державного прапора.
Підкреслимо, що державним протоколом міжнародний аспект прапорового режиму не регулюється. У кодексах державних прапорів відсутні правила вивішування прапора під час перебування керівників держави за кордоном. Усі питання такого роду вирішуються службою протоколу країни відвідування з обов’язковим урахуванням правил міжнародної ввічливості, які зобов’язують уникати того, що може будь-якою мірою завдати шкоду престижу та гідності держави.
З цією метою практика протоколу міжнародної офіційної комунікації сформувала норми розміщення державних прапорів для зовнішньополітичних комунікативних заходів двостороннього та багатостороннього формату.
Так, при двосторонніх контактах існують два принципи розміщення державних прапорів. Перший передбачає збереження почесного місця для власного державного прапора (США) [14]. Згідно з другим, більш розповсюдженим у світі, зокрема й в Україні, у ситуації підняття прапора на честь іноземної делегації почесне місце праворуч (якщо дивитися від прапорів) надається прапору гостя.
Особливо вимогливого додержання протокольних норм вимагають комунікативні заходи багатостороннього рівня і зокрема участь держав у роботі міжнародних об’єднань та організацій. Нормативно-правові засади прапорового етикету в даному форматі визначаються Віденською конвенцією про представництво держав у їх відносинах із міжнародними організаціями універсального характеру 1975 р. Згідно з цим документом постійним представництвам держав-членів при міжнародних організаціях, а також постійним місіям спостерігачів надається право використовувати прапор та емблему надсилаючої держави на своїх приміщеннях. Також можливе – враховуючи закони, правила та звичаї країни перебування – використання державного прапора главами представництв на їхніх резиденціях та засобах пересування (ст. 19 Конвенції) [4]. Етикет розташування державних прапорів під час роботи міжнародних організацій, міжнародних саммітів, конференцій регулює ст. 49 даної конвенції: “Старшинство делегацій визначається алфавітним порядком назв держав, що застосовується в організації [4]”. Якщо прапори розміщують півколом, то почесне місце передбачається в центрі. У випадку непарної кількості прапорів прапор країни-господаря розміщується в центрі шеренги. Якщо кількість прапорів парна, то прапори країни-господаря можуть розміщуватися на початку і в кінці шеренги або справа, якщо прапор один (якщо дивитися від прапорів).
З особливою строгістю норм прапорового етикету додержуються дипломатичні служби. Згідно зі ст. 20 Віденської конвенції про дипломатичні зносини 1961 р., вивішувати державний прапор та емблему мають право іноземні дипломатичні представництва та резиденції посла, якщо представництво й резиденція розміщені в різних місцях. Крім того, прапор іноземної держави може бути вивішений біля приміщення офісу військового аташе, торгового представника, консульського відділу посольства іноземної держави [2]. У випадку протокольної ситуації, яка передбачає розташування на будинку посольства прапори декількох держав, прапори вивішуються в порядку місцевого старшинства дипломатичних представництв, при тому, що перше місце завжди належить національному прапору представництва. Крім того, згідно з положенням Віденської конвенції про консульські зносини 1963 р., право вивішувати державний прапор, розміщувати його на своїх офіційних будинках та засобах пересування надається і консульським установам [3]. Однак умови, за яких іноземний прапор розміщується на будинках іноземного представництва, визначається місцевими правилами та звичаями.
Що стосується норм поведінки з державним прапором приватних осіб – громадян інших держав, то міжнародний звичай передбачає заборону вивішувати національний прапор на своїх будинках. Однак відповідно до місцевої практики і з дозволу компетентного органу влади вони можуть використовувати державний прапор своєї країни, при цьому одночасно повинен вивішуватись і державний прапор країни перебування, якому надається почесне місце справа (обличчям від прапорів) [1; 10; 13].
Міжнародні принципи та стандарти прапорового етикету сфокусовані в регламенті прапору ООН, який діє з 1 січня 1967 р. Зокрема, закріплено принцип статусного старшинства прапорів міжнародних організацій по відношенню до державних прапорів, визначено режим розміщення прапорів при багатосторонніх офіційних комунікативних заходах, окреслено ситуації, при яких бажано вивішувати прапор ООН (усі національні та офіційні свята, День Організації Об’єднаних націй (24 жовтня), з нагоди будь-якої офіційної події) [8].
Цінний досвід прапорових етикетних сценаріїв напрацьовано регіональними міждержавними структурами і, передусім, ЄС. Стандарти і норми поводження з прапором – логотипом Об’єднаної Європи містяться в Додатку А1 Універсального зведення правил для інститутів ЄС [6].
Із комунікативними сценаріями, які вимагають використання прапора, як правило, тісно пов’язаний етикет щодо державного гімну. Гімн – це музична емблема держави, символ її незалежності. Як частина державного протоколу, виконання державного гімну є обов’язковим в особливо урочистих заходах, як-от державний та офіційний візити, офіційні прийоми з нагоди національного свята, урочисті засідання тощо.
Візуальним символом держави, поряд із прапором є герб. Якщо прапор символізує країну і є її eніверсальним маркером, то герб уособлює в собі символ суверенітету та державної влади. Не випадково користування гербовим зображенням є прерогативою органів державної влади та місцевого самоврядування. З огляду на специфіку виникнення, еволюції та функціонального призначення державних символів, відрізняється і ступінь їх атрибутивного навантаження у протокольних сценаріях зовнішньополітичної комунікації. Так, державний герб – це втілення специфіки геральдичних традицій, віддзеркалення всіх етапів історії становлення нації та державності. Звідси, на відміну від прапорового етикету, що має універсальний характер, гербовий етикет є більш вкоріненим у національні протокольні традиції.
Отже, знайомство з міжнародним досвідом протокольного супроводження офіційних заходів та його нормативними засадами дозволяє визначити, що стрижневим принципом етикету державної символіки в цілому та прапорового етикету зокрема є принцип ввічливості. Шанобливе поводження з прапором, який є найконцентрованішим символом держави та іншими державними символами – це норма міжнародної комунікації. Неповага до державного символу, зокрема недодержання норм міжнародного прапорового етикету розглядається як свідомий акт образливого характеру, спрямований на адресу держави. Не випадково в дипломатичній практиці зневага до прапора держави вважається гіршою за образу особи – офіційного представника країни [1; 9 – 11], оскільки в такому випадку порушення етикетних норм виходить за межі поведінкової помилки та набуває символічного навантаження.
Етикет державної символіки як складова системи узгоджених правил і традицій, яких додержуються в міжнародному спілкуванні, є не тільки формальним допоміжним інструментом установлення офіційних відносин на міждержавному рівні, але й дієвим чинником їх підтримки та розширення. Звідси, етикет державної символіки слід розглядати не лише як кодекс міжнародної ввічливості, але і як важливий тонкий політичний інструмент офіційної комунікації, підпорядкований цілям і завданням зовнішньої політики.
Як явище символічної природи етикет є демонстрацією знаків поваги до партнера по міждержавному діалогу та водночас інструментом визначення свого місця в системі геополітичних відносин. Символічними засобами етикет надає можливість продемонструвати повагу до інших держав, не шкодячи при цьому власному авторитету, національній гідності та іміджу.
Таким чином, етикет державної символіки – це не тільки інструмент дипломатії, але й ресурс, який має провідне значення у справі міжнародного визнання держави, у процесі її входження до світового співтовариства на правах рівного та гідного партнерства. Водночас етикет державної символіки дозволяє на символічному рівні закріпити та відтворити систему домінуючих цінностей сучасної планетарної цивілізації на тлі збереження національних традицій офіційного протоколу та церемоніалу.

Література:
1. Борунков А. Ф. Дипломатический протокол в России и дипломатический этикет / А. Ф. Борунков. – М. : Интерпракс, 1993. – 318 с.
2. Віденська Конвенція про дипломатичні зносини від 18 квітня 1961 р. (ООН). – Режим доступу : Http://www. uapravo. net/data/base66/ukr66119.htm
3. Віденська Конвенція про консульські зносини від 24 квітня 1963 р. – Режим доступу : Http://zakon. rada. gov. uа
4. Венская конвенция о представительстве государств в их отношениях с международными организациями универсального характера от 4 березня 1975 р. – Режим доступу : Http://zakon. rada. gov. ua
5. Вуд Дж. Дипломатический церемониал и протокол / Дж. Вуд, Ж. Дж. Серре ; [пер. с англ. Ю. П. Клюкина, В. В. Пастоева, Г. И. Фомина]. – изд. 2. – М. :, Изд. 2. – 2003. – 416 с.
6. Додаток А1 Універсального зводу правил для інститутів ЄС. – Режим доступу : Http://publications. eu. int
7. Положення про Державний Протокол та Церемоніал України : затверджено Указом Президента України від 22 серпня 2002 р. № 746/2002. – Режим доступу : Http://zakon. rada. gov. ua.
8. Резолюция Генеральной Ассамблеи ООН про флаг ООН от 20 октября 1947 г. : положения о флаге Организации Объединенных Наций от 19 грудня 1947 г. с поправками, внесенными в него Генеральным секретарем 11 ноября 1952 г. // Эмблема и флаг ООН. Справочное бюро ООН. – Режим доступа : Http://www. un. org
9. Сагайдак О. Дипломатичний протокол та етикет / О. Сагайдак. – К. : Знання, 2006. – С. 380.
10. Улахович В. Е. Протокол и этикет в современной дипломатии / В. Е. Улахович. – М. ; Минск : АСТ ; Харвест, 2005. – 270 с.
11. Фельтхэм Р. Дж. Настольная книга дипломата. – 3. изд. / Р. Дж. Фельтхэм ; [пер. с англ. В. Е. Улахович]. – Минск : ООО “Новое знание”, 2002. – 304 с.
12. Wood J. R. Diplomatic Ceremonial and Protocol, Principles, Procedures / J. R. Wood. – N. Y., 1970. – 416 р.
13. Serres V. Manuel practique de protocole / V. Serres – P., 1982.– 324 р.
14. Public Law 94–344 (94th Federal Flag Code) CONGRESS S. J. Res. 49, 1976, July 7. – Режим доступу : Http://usinfo. org/enus/life/symbceleb/flagcode. html
15. Zanala R. G. Organizacion Diplomatica / R. G. Zanala. – Argentina Protocolo, 1976. – 215 рр.

УДК 351.74 +316.77

http://www.stattionline.org.ua/pravo/28 ... spekt.html
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 7365
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів


Повернутись в Державні символи України

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей