День прапора у Львові

Історичні та сучасні національні символи

День прапора у Львові

Повідомлення ABG » 09 квітня 2010, 23:24

У Львові урочисто відзначили 20-ту річницю підняття над Ратушею синьо-жовтого прапора
Квітень 09 2010
Сьогодні, 9 квітня, у Львові урочисто відзначають 20-ту річницю Дня прапора. Депутати першого демократичного скликання Львівської міської ради 1990-1994 рр з цієї нагоди зібралися на урочисту сесію, аби згадати історію 20-річної давнини. Про це повідомив кореспондент ЗІКу.
Саме депутати 1-го демократичного скликання прийняли історичне рішення про підняття синьо-жовтого прапора на вежі Львівської Ратуші. Ця подія сталася 3 квітня 1990 року. Як згадує депутат Андрій Гречило, основною проблемою тоді було не підняти прапор, а втримати його. Адже Львів випередив Тернопіль, Червоноград, однак там це відбувалося емоційно і одразу ж радянська влада шукала зачіпки, щоб не допустити цього. Депутат зазначає, що зараз на ці події дещо наводять туман, насправді ж синьо-жовтий прапор підняли, не порушуючи закон, а поставили завдання – захистити його. Для цього в ухвалі прописали: визнати правомірність використання українського національного прапора на рівні з існуючими Державними прапорами. Хоч були й суперечки з цього приводу.
У рамках урочистої сесії міський голова Львова А.Садовий нагородив усіх депутатів 1-го демократичного скликання пам’ятними медалями та дипломами. Навіть тих п’ятьох, що 20 років тому не проголосували за встановлення прапора. Усі присутні змогли переглянути унікальний фільм – «Синьо-жовтий прапор над вежею львівської Ратуші. 20 років по тому…» Також депутати урочисто поклали квіти на могилу ініціатора цих історичних подій Богдана Котика.
Окрім того, депутат Львівської міської ради 1990-1994 рр. Роман Матковський готує книгу спогадів депутатів та учасників цих історичних подій, коли було прийнято рішення про підняття українського прапора у Львові.
Завершилися урочистості святкування підняттям державного прапора України на вежі міської Ратуші під супровід оркестру «Галицькі сурми».

Довідка.
3 квітня 1990 р. на сесії Львівської міської ради, депутатами першого демократичного скликання під головуванням Б.Котика було прийнято рішення підняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші. Прапор урочисто було піднято депутатами Євгеном Шморгуном, Стефанією Шабатурою та Зиновієм Саляком.

(http://zik.com.ua/ua/news/2010/04/09/224136)

sesija_12.jpg
sesija_12.jpg (11.27 Кб) Переглянуто 3662 разів
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 7365
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Re: День прапора у Львові

Повідомлення ABG » 09 квітня 2010, 23:27

«Основним 20 років тому було не лише підняття прапора, а й його втримання»
09.04.2010, Андрій Москаленко
Сьогодні в місті тривають урочистості з нагоди відзначення 20-ї річниці Дня прапора. В рамках святкувань відбулась урочиста сесія, у якій взяли участь депутати першого демократичного скликання Львівської міської ради 1990-1994 рр. Саме депутати 1-го демократичного скликання прийняли історичне рішення про підняття синьо-жовтого прапора на вежі Львівської Ратуші.
З вітальним словом на урочистій сесії виступив і депутат першого демократичного скликання Львівської міської ради 1990-1994 років Андрій Гречило.
«Минуло 20 років від цієї величної події, можемо дещо підсумувати. Основною проблемою 20 років тому було не підняття прапора, а його втримання. За стільки часу все це обростає різними легендами, що ми порушували закон.
Але ми діяли без емоцій, чітко, відповідно до законодавства, і в цьому була наша сила. Пам’ятаю, що швидше від Львівської міської ради прапор підняли у Тернополі і Червонограді.
Наше рішення не було емоційним, тому результат не забарився. Подалися протести від прокуратури. Тому було запропоновано прийняти рішення і положення про використання прапора з існуючим. Було багато негативних виступів. Але ми вчинили правильно, розумно.
Наша сесія була відкрита не 3, а 2 квітня, ми вибрали склад мандатної комісії, наступного дня ми вже приймали прапор, не було ніякого порушення закону. Прапор не раз піднімали – і 1848, 49-го, 18-го та 41-го років.
Зараз минуло 20 років, помінялася ситуація і в державі. Іде тотальний наступ на українську мову та культуру, вони доберуться і до прапора, якщо ми це дозволимо. Тому не бійтеся, не будьте байдужими, треба діяти не емоціями, а відповідно до здорового глузду. За нами правда і наша справа переможе», – розповів Андрій Гречило.
Також усі присутні на урочистій сесії переглянули унікальний фільм – «Синьо-жовтий прапор над вежею львівської Ратуші. 20 років по тому…» та мали змогу отримати буклет, де описано історичні факти про день, коли було прийнято рішення про підняття українського прапора у Львові. Автор - депутат Львівської міської ради 1990-1994 рр. Роман Матковський.

(http://www.city-adm.lviv.ua/news/the-ar ... -vtrimanna)
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 7365
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Re: День прапора у Львові

Повідомлення Oskar » 06 квітня 2011, 11:06

На http://zaxid.net/newsua/2011/4/4/135242/:
У Львові на Ратуші урочисто підняли синьо-жовтий прапор
04.04.2011
4 квітня у Львові з нагоди 21-ї річниці підняття синьо-жовтого прапора відбулися урочистості. Вони розпочались святковою сесією Львівської міської ради за участі депутатів різних кликань, почесних львів’ян, представників влади, міського голови Львова Андрія Садового і міського голови 1991-1994 років Василя Шпіцера.
Захід розпочався виконанням українського гімну хором «Гомін» та внесенням прапора – свідка подій 1990 року – до сесійної зали міської ради.
Також під час сесії міський голова вручив відзнаки «Золотий герб м. Львова» депутатам першого демократичного скликання Львівської міської ради Стефанії Шабатурі, Зеновію Саляку, Романові Матковському, а також посмертно Євгенові Шморгуну (нагороду отримала його дружина Ольга Шморгун).
Письменник Ігор Калинець, вітаючи присутніх з 21-ою річницею підняття прапора на Ратуші у Львові, побажав не забувати, що 1 листопада 1918 року п’ятеро стрільців на чолі з Степаном Панківським також підняли прапор на Ратуші. Однак тоді він провисів тільки три тижні.
«Тепер він висітиме вічно!», – наголосив Ігор Калинець.
Своєю чергою міський голова Львова Андрій Садовий наголосив, що львів’яни повинні пам’ятати такі важливі події своєї історії. Він також зауважив, що у Львові планується відкриття музею міста в приміщенні міської Ратуші, де, очевидно, буде і стенд, присвячений подіям 1 листопада 1918 року.
Після завершення урочистостей у сесійній залі міської ради депутати шостого скликання Любомира Вовчок та Остап Маланюк, а також депутати першого скликання Марія Гель та Володимир Середа вирушили до могили першого міського голови Львова Богдана Котика, аби покласти квіти і вшанувати мера, за головування якого на Ратуші 1990 року було піднято синьо-жовтий прапор.
Крім того, депутати попередніх скликань Зеновій Саляк, Андрій Гречило, а також депутати чинного демократичного скликання міськради Остап Іваськевич та Богдан Галайко разом з учнями львівських шкіл урочисто підняли прапор на щоглі Ратуші.
Нагадаємо, 3 квітня 1990 року на Ратуші депутати першого демократичного скликання Львівської міської ради Стефанія Шабатура, Євген Шморгун та Зеновій Саляк підняли синьо-жовтий прапор.
Аватар користувача
Oskar
 
Повідомлення: 1155
З нами з: 21 грудня 2009, 15:54

Re: День прапора у Львові

Повідомлення Oskar » 06 квітня 2011, 11:08

На http://zaxid.net/newsua/2011/4/4/174510/:
У Львові презентували книгу «Національний Прапор над Львовом»
04.04.2011
Депутат першого демократичного кликання Львівської міської ради Роман Матковський 4 квітня під час урочистостей з нагоди 21-ої річниці підняття прапора на Ратуші у Львові презентував книгу, присвячену цим подіям, – «Національний Прапор над Львовом».
За словами Романа Матковського, у книзі описано події 3 квітня 1990 року, коли було прийнято рішення підняти синьо-жовтий прапор над містом. Також книга містить біографії учасників цієї події та унікальні фотографії.
Роман Матковський наголосив, що депутати першого скликання були активними громадським діячами, багато хто з них очолював релігійні, спортивні, дитячі, культурні, просвітницькі організації, тому на початку 90-х років під час згаданих подій ризикували своєю кар’єрою, здоров’ям і навіть життям, вважає депутат Львівської міської ради першого кликання.
«Ніхто не міг точно сказати, що могло трапитись у дні ГКЧП (Державний комітет з надзвичайного стану, – ZAXID.NET ). Вони (депутати) навіть в ці дні не ночували вдома», - розповів Роман Матковський.
Водночас, він повідомив, що загалом перше скликання налічує близько 150 депутатів, враховуючи ротації тощо.
«Вже багатьох з них немає. Їх вже нараховується третій десяток», – сказав Роман Матковський.
На його пропозицію учасник урочистостей вшанували цих депутатів хвилиною мовчання.
Зазначимо, книга «Національний Прапор над Львовом» вийшла за підтримки Львівської міської ради.
Аватар користувача
Oskar
 
Повідомлення: 1155
З нами з: 21 грудня 2009, 15:54

Re: День прапора у Львові

Повідомлення ABG » 03 квітня 2013, 19:32

Публікація: Гречило А. Синьо-жовтий прапор над ратушею // Національний прапор над Львовом / Упоряд. Р. Матковський. — Львів, 2011. — С. 35—38.
Андрій Гречило

Синьо-жовтий прапор над ратушею

Питання про підняття синьо-жовтого прапора над ратушею було чи не найважливішим для першої сесії. Раніше від Львівської міської ради свої перші сесії провели та вивісили прапори в Тернополі, Червонограді та ще, здається, в якомусь місті. Проте зразу ж ці рішення були опротестовані прокурорами й ішла тяганина про “дотримання законодавства”. Хоча всі чудово розуміли, що ключовим це питання буде саме у Львові: комуністична система прикладе всі зусилля, щоб дискредитувати подібне рішення як “незаконне” та заставити з ганьбою його відмінити. Оскільки Львівська обласна рада своє перше засідання призначила десь аж на середину квітня, то відповідальність міської ради тільки посилювалася.
* * *
Ще в шкільні роки я зацікавився геральдикою та прапорництвом. Про синьо-жовті національні кольори змалку довідався від батьків. Як би це кумедно не виглядало, але значним “пропагандистом” цих символів був … журнал “Перець”, на сторінках якого регулярно публікували карикатурних “лютих ворогів українського народу — жовто-блакитних запроданців буржуазних націоналістів” із тризубами та синьо-жовтими прапорами. Проте довідатися щось більше про історію виникнення такої традиції в умовах радянської цензури було неможливо — вся “неблагонадійна” література та архівні фонди знаходились у спецфондах і доступ до них надавався лише за спеціальними дозволами. Однак допомогла мені щаслива випадковість. З осені 1985 р. я працював архітектором у Львівському філіалі “Діпроміст” (перейменованому згодом у “Укрзахідцивільпроект”) у бригаді, яка займалася розробкою нового генерального плану Львова. Серед різних проблем генплану виникло й питання про організацію пішохідних потоків у центрі міста, для чого треба було вивчити розвиток історичної забудови та можливість відновлення в новій системі кількох пасажів (зокрема — й т. зв. пасаж Мікуляша). Це питання мене цікавило ще в студентські роки та й я мав досвід пошукової роботи в архівах і бібліотеках, тому збір матеріалів доручили мені. Оскільки до “неблагонадійної” літератури потрапили навіть різні путівники та краєзнавчі видання з довоєнного періоду, то я, скориставшись з нагоди, виробив собі відношення до Наукової бібліотеки ім. Стефаника з правом користування книжками “спецфонду”. Сам спецфонд містився тоді у лівому крилі головного корпусу і мав окремий вхід з вулиці. Пильні тітоньки-бібліотекарки зустріли мене насторожено, тому замовляти та конспектувати матеріали про символи доводилося обережно, щоб не привертати зайвої уваги. Що мене здивувало, так це специфічна “класифікація” видань у картотеці-каталозі: всі західноукраїнські видання, навіть “найневинніші”, видані до 1941 р., мали позначку на картках: “националистическое издание”, а видані протягом 1941-44 рр. — “фашистское издание”. Були там і радянські видання, які отримали свого часу ярлики “троцькістських” чи “ревізіоністських”; були підшивки різних газет, які передплачувало НТШ у Львові. Опрацювання великого масиву матеріалу дало змогу його систематизувати та логічно укласти історію розвитку національних символів.
З 1988 р. у Львові почало діяти популярне серед молоді “Товариство Лева”, яке проводило різні дискусії та обговорення з проблем екології, етнографії, історії, а також займалося й практичними роботами — впорядкуванням Личаківського цвинтаря, прибиранням окремих пам’яток, проведенням екологічних експедицій тощо. Будучи на той час членом Української гельсинської спілки, я активно включився й у роботу Історичної секції “Товариства Лева”. Питання українських національних символів на той час почало озвучуватися на сторінках газет, проте підконтрольна компартії преса давала лише брехливі тенденційні матеріали, а жодних менш-більш достовірних не пропускалося. Я тоді на початку 1989 р. запропонував провести лекцію для “Товариства Лева”. Спеціально для цього я намалював на листах картону кольорові зображення основних земельних гербів, а також наклеїв фотографії з різних печаток, монет, банкнот. Лекція відбувалася у т. зв. “червоному кутку” в дворику Бернардинського монастиря. Було холодно, на вулиці лежав сніг, у тісну кімнатку набилося дуже багато людей. Лекція тривала близько півтори години, від незвички я аж захрип. Але радісна реакція слухачів, багато запитань та запрошення виступити з лекцією на підприємствах та організаціях переконали мене, що справа ця дуже потрібна. Так почалася моя “лекторська” діяльність. Виступати довелося й у проектних інститутах, і на заводах, і просто перед членами осередків Товариства української мови чи Руху.
На Великдень Товариство Лева випустило перше число “самвидавівської” газети “Поступ”, надрукованої в Прибалтиці (оскільки в Україні це було неможливим), яка моментально набула величезної популярності. Всі статті були підписані псевдонімами, лише в контактних даних вказане справжнє прізвище С. Бадіка. Згодом до мене підійшли голова історичної секції Андрій Кв’ятковський та Сашко Кривенко й запропонували підготувати до другого числа статтю про синьо-жовтий прапор та радили вибрати собі псевдонім. Написати статтю я погодився, а на “конспірацію” лише розсміявся, сказавши, що мені боятися немає чого — боятися треба тим, хто пише брехню; зрештою, приховування імені не мало сенсу, бо різні “стукачі” регулярно відстежували роботу “Товариства Лева” й про мої лекції вже давно доповіли куди треба. Мою статтю під заголовком “Прапор українського народу” (хоч і дещо скорочену через брак місця) опублікували в ч. 2 “Поступу” за травень 1989 року. Потім я приготував ще випуск бюлетеня-листівки “Скарбниця”, де також був матеріал і про основні земельні герби України. Цю листівку згодом ще додруковували й масово поширювали під час експедиції “Дністер” та інших заходів по всіх регіонах України. Аж зрештою моїми дослідженнями зацікався “легальний” журнал “Пам’ятки України” та опублікував її в ширшому викладі. Потім була ще підготовка тексту для відповідної резолюції з’їзду Народного Руху України.
У “лекційній” діяльності найважливішим виявився виступ перед активом обласної організації комсомолу. Мене завезли райкомівською “Волгою” на чудово обладнану базу серед лісів та озер (десь у напрямку Городка, але точного місця я не знаю й досі), де відбувався збір цього “активу”. Разом зі мною було кілька “офіційних істориків”, які мали брати участь у обговоренні питань символіки та масових репресій сталінського режиму. Видно, що страх ще був великим, бо після мого виступу одні відмовчалися, а інші почали “викручуватися”, на що один з ведучих не витерпів і сказав: “Та ви не крутіть, а скажіть конкретно — його (він кивнув у мій бік) висновки правильні, чи ні?” Я ж навів ще кілька фактів, які переконали учасників. Через кілька днів Львівська обласна організація ЛКСМУ, яку очолював Олександр Шлапак, прийняла рішення про підтримку національної символіки, що викликало нечуваний скандал, але було черговою перемогою на шляху легалізації українського герба та прапора.
Після публікації в “Пам’ятках України” мені запропонували виступати з лекціями від товариства “Зання”. Ба, за них я навіть отримував перші гонорари — десь по 10 карбованців! Найоригінальнішою була лекція в міському управлінні МВС на вул. Миру, 1. Похмурі коридори та зловіща репутація будівлі справляли гнітюче враження. У залі в передньому ряді сиділо якесь міліцейське “велике цабе”, а всі інші намагалися вловити його настрій та наслідували поведінку шефа. Лекція начальникові явно не подобалася й на його обличчі вирисовувалося здивування. Цього разу все завершилося без овацій, без запитань, всі сиділи мовчки, наче на похороні…
Мушу згадати ще один епізод з початку 1990 року. На той час я вже був головою осередку Народного руху в проектному інституті “Укрзахідцивільпроект” (колишній “Діпроміст”). Інститут з великим трудовим колективом знаходився по вул. Пушкіна, 71. По сусідству від нього з одного боку містилися районне відділення УМВС, прокуратура й суд, а з іншого — Радянський райком КПУ та райвиконком. І от під час зборів трудового колективу мені вдалося внести пропозицію відзначити день Злуки, вивісивши синьо-жовтий прапор. Люди проголосували й 22 січня національний прапор зранку появився на фасаді інституту та провисів до кінця робочого дня, незважаючи на розпачливі дзвінки з райкому.
* * *
Так, крок за кроком поверталися українські національні символи. І тому перед Львівською міською радою стояло складне завдання — правильно провести рішення. Я входив до складу т. зв. “ініціативної групи” депутатів — десь 15-25 чоловік — які займалися підготовкою першої сесії. На засідання цієї групи я й виклав свій план — не лише вивісити синьо-жовтий прапор, але й прийняти положення про його використання, передбачивши функціонування національного символу нарівні з тогочасним прапором УРСР. Ці пропозиції не всім сподобалися, хоча мені вдалося таки переконати більшість учасників засідання, що таким шляхом зможемо легітимізовувати прапор, як це вже було зроблено в Естонії та Латвії. Зрештою підготовку цього документу було доручено мені. Я вже мав на той час копії подібних актів з Прибалтики, а колеги-юристи аспіранти з Львівського університету Петро Стецюк та Андрій Бойко допомогли отримати відбитки постанов про використання державного прапора УРСР, тому скласти це положення мені було зовсім не складно. Також під час засідання ініціативної групи виникло питання про те, кому доручити підняття прапора над ратушею. Хтось (здається, Мар’яна Долинська) запропонував кандидатури Юрка Волощака (який підняв чи не перший прапор під час мітингів у Львові 1989 р.) та мою. Юрко відмовився, сказавши, що це має бути хтось заслужений, можливо — з політв’язнів, і запропонував кандидатуру п. Стефи Шабатури. Я також відмовився, сказавши, що мушу зосередитися на підготовці положення про використання прапора, а натомість запропонував доручити цю місію найстаршому та наймолодшому депутатам. Тут же вияснили, що такими є депутати Шморгун та Шкарпинець, на що всі й погодилися. Хоча пізніше замість Шкарпинця третім кандидатом визначили Зеника Саляка. Після засідання підготовчої групи я та ще кілька чоловік пішли погодити всі питання з головою міськвиконкому Богданом Котиком, який за посадою мав вести роботу сесії до обрання голови ради. Хоча Богдан Котик і підтримував всі демократичні зміни, але на той час він ще залишався членом КПРС і не всі мали до нього довіру. Було зрозуміло, що на нього по “партійній лінії” чинитиметься шалений тиск, щоб не допустити офіційного підняття прапора у Львові. Котик також це чудово усвідомлював, тому пропозицію про положення, в якому толерується й чинний прапор УРСР, прийняв із полегшенням і активно підтримав. Сесію мали відкрити 2 квітня, затвердити порядок денний, утворити мандатну комісію та оголосити зразу ж перерву до наступного дня, а вже 3 квітня — після підтвердження повноважень обраних депутатів — прийняти ухвалу “від ініціативної групи”. 3 квітня на сесію мала також приїхати делегація німецького міста Фрайбурга зі Шварцвальду для підписання договору про побратимство зі Львовом, тому це стало ще однією причиною переносу урочистостей з підняття прапора на цей день.
У понеділок 2 квітня сесію відкрив голова виборчої комісії Богдан Федоришин. Зі 150 депутатів вже обрали 143 (з них на сесії було присутніх 137). Після цього було обрано голову та секретаря сесії (відповідно — Б. Котика та М. Бабій), утворено лічильну комісію та розпочато формування порядку денного. Крім запропонованих Б. Котиком організаційних питань (утворення депутатських комісій, затвердження складу виконкому тощо) окремими депутатами були внесені додаткові, зокрема — Василь Шпіцер вніс питання про статус національних символів і підняття прапора. Порядок денний затвердили з доповненнями. Далі ухвалили регламент роботи сесії й утворили постійну мандатну комісію, на чому засідання й закрили. Про ці плани знали не всі. Пригадую, що обраний народним депутатом УРСР Богдан Горинь тоді зразу ж зібрав групу міських депутатів членів Української гельсинської спілки й обурювався, що прапор не вивісили того ж дня. Я тоді пояснив, що один день тут нічого не вирішує, необхідно підтвердити повноваження депутатів створеною мандатною комісією, а всі технічні питання погоджені й завтра за спланованим сценарієм все пройде без жодних проблем. Проте містом почали повзти чутки, що в міську раду “пролізли комуняки”, які не допустять підняття прапора. Й тому наступного дня перед початком роботи сесії до сесійної зали забігла група людей з вулиці з великим синьо-жовтим прапором і почали звертатися до депутатів, щоб вони проголосували й підняли прапор. Агітувати й “робити цирк” потреби не було, бо за всіма підрахунками ухвала набирала значну більшість голосів.
Прапор_1.jpg
3 квітня 1990 р. Розгляд питання про підняття прапора.
Прапор_1.jpg (33.24 Кб) Переглянуто 1658 разів

О 13 год. Богдан Котик відкрив сесійне засідання. У залі були присутніми 128 депутатів. Мандатна комісія перевірила й визнала їхні повноваження. Після цього я вийшов на трибуну від “ініціативної групи” й зачитав підготований мною проект ухвали та положення про використання українського національного прапора в місті Львові. Я вже сходив з трибуни, коли до мікрофону в залі підбіг обраний народним депутатом УРСР Степан Хмара. Хоча й було пояснено, що використання державного прапора УРСР і так визначено чинним законодавством, він вискочив, мов той “Пилип з конопель”, та почав гнівну тираду: “Цей злочинний червоний прапор…” Я хотів повернутися на трибуну, але мене випередив депутат Володимир Комар, який дав лаконічну й влучну відповідь з правого мікрофону: “Цей червоний прапор, чи подобається нам, чи ні, але ще залишається державним. Тому ми мусимо з цим рахуватися. А Вас (звернувся до Хмари) ми обрали до Верховної Ради, щоб Ви його відмінили й затвердили синьо-жовтий”. Оскільки я запропонував підняти прапор на постійно не лише на ратуші, але й на Високому Замку (найвищій географічній точці у Львові), то почали в депутатів виникати запитання. Пропозиції виникли й щодо дат вивішування прапора в місті. Хоча всі ці дискусії досить швидко вдалося припинити і питання поставили на голосування. “За” прийняття ухвали проголосувало більше 100 депутатів. Далі трьом депутатам — С. Шабатурі, Є. Шморгуну та З. Саляку — вручили прапор і вони пішли на вежу ратуші, а всі інші поспішили на вулицю.
На дворі стояла чудова весняна сонячна погода. Площа Ринок та прилеглі вулиці були так щільно забиті людьми, що вийшовши з ратуші ми залишилися стояти біля входу, бо далі годі було пройти. Я не бачив як прапор нарешті звився та залопотів над містом, але весь майдан у цей момент аж зойкнув і радісно зашумів. Я глянув на годинника — було 14-20. Ми планували вивісити прапор о 14 год., але сесія трохи затяглася, проте це вже не мало жодного значення. Синьо-жовтий прапор нарешті легітимно утвердився у Львові!!! Жаль було лишень, що до цієї щасливої події не дожили сотні тисяч борців за волю України, які вірили й надіялися на відновлення нашої державності.
Хитрість з положенням про використання національного прапора таки спрацювала — прокуратура не знайшла до чого причепитися в рішенні й не змогла опротестувати нашу ухвалу! Згодом за цим зразком подібну ухвалу прийняла Львівська обласна та низка інших місцевих рад. Пізніше буде підняття прапора в Києві, перші рішення Верховної Ради та нарешті постанова від 28 січня 1992 року, якою синьо-жовтий прапор проголошувався державним. Так чи інакше, але Львівська міська рада 3 квітня 1990 року гідно виправдала довіру людей та внесла і свій вагомий вклад у відродження української національної символіки.
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 7365
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів

Re: День прапора у Львові

Повідомлення ABG » 03 квітня 2017, 15:34

27-а річниця підняття національного синьо-жовтого прапора над міською Ратушею Львова
А. Гречило: «Мало підняти цей прапор, його ще треба захистити!»
03.04.2017
Зараз іде активна кампанія з дискредитації національних символів України, тому мусимо на це зважати і не дозволяти ганьбити наші національні символи!, - на цьому наголосив депутат 1-го демократичного скликання Львівської міської ради, доктор історичних наук Андрій Гречило. Сьогодні він взяв участь в урочистому засіданні з нагоди відзначення 27-ої річниці підняття національного синьо-жовтого прапора над міською Ратушею.
«Ми сьогодні відзначаємо 27 річницю від дня підняття прапора у 1990 році. Однак це не є початок історії. Це є її продовження. Так сталося, що місто Львів і ця Ратуша тісно пов’язані з історією розвитку українського національного символу. Вперше синьо-жовтий прапор на ній був піднятий 1848 року, як символ національного відродження українців-русинів у Галичині. Але провисів він всього кілька днів. Потім було ще декілька спроб підняття прапора, але вони не були довготривалими.
Ми підняли цей прапор 27 років тому. І він вже незмінно висить на вежі цієї Ратуші 27 років. Я добре пам’ятаю цей день, оскільки я готував проект ухвали і доповідав його на сесії. І тоді нашим основним завданням було виписати нашу ухвалу в рамки чинного радянського законодавства, щоб не спровокувати силові органи на її відміну і зганьблення національного символу. Це нам вдалось.
Але це не кінець історії. Історія триває. Бо мало підняти цей прапор, його ще треба захистити!
На жаль, зараз іде активна кампанія з дискредитації національних символів України. Зрозуміло, що зараз вона в нас активно набирає обертів в рамках ідеологічної війни. І тому ми мусимо на це дуже сильно зважати. Я звертаюся до всіх – будьте пильними і не дозволяйте ганьбити наші національні символи!», - закликав під час виступу депутат 1-го демократичного скликання Львівської міської ради, доктор історичних наук Андрій Гречило.

Довідка
Історичне рішення підняти синьо-жовтий прапор на будівлі міської Ратуші було прийнято 3 квітня 1990 року на сесії Львівської міської ради депутатами першого демократичного скликання під головуванням Богдана Котика.

http://city-adm.lviv.ua/news/society/pu ... zakhystyty
https://www.youtube.com/watch?v=uefGZKuHsvA
Аватар користувача
ABG
Site Admin
 
Повідомлення: 7365
З нами з: 18 грудня 2009, 21:34
Звідки: Львів


Повернутись в Державні символи України

Хто зараз онлайн

Зараз переглядають цей форум: Немає зареєстрованих користувачів і 2 гостей

cron