БОФОНИ — ГРОШОВІ ДОКУМЕНТИ УКРАЇНСЬКОГО ВИЗВОЛЬНОГО РУХУ
Визначення
Бофон (скорочення слів „бойовий фонд”) —це однобічний, рідше двобічний, грошовий документ, здебільшого з оунівською чи національною символікою і відповідними написами „бойовий фонд ОУН”, „революційний фонд ОУН”, „визвольний фонд ОУН”, „національний фонд ОУН” і т. п., або тільки з символікою без написів, з фіксованим номіналом (чи без номіналу), який уповноважені особи від імені Організації видавали населенню за внесені добровільно, стягнуті як контингент, реквізовані кошти, у вигляді готівки, іноді продуктів харчування, одягу, тощо, а також використовували у своїй агітаційно-пропагандистській роботі. Підпілля ОУН за період 1939-1954 рр. випустило близько 500 різновидів бофонів, які використовувались щонайменше у 12–ти областях України та Білорусії, а також частково на території Польщі, Чехії, Словаччини, Австрії та Німеччини.
Походження
Бойовий фонд підпілля веде початок від часу створення та розбудови Української військової організації (створена в 1920 р.) та Організації українських націоналістів (cтворена в 1929 р.) як один з основних елементів економічного фундаменту діяльності. Бойовий фонд формували i поповнювали насамперед за рахунок щомісячних внесків членів i симпатикiв та інших коштів, отриманих від окремих прихильників української державності. Скарбник за внесені у фонд кошти видавав розписку. З часом вона набула стандартної форми: невелика картка, що зовні нагадувала візитку, з необхідними атрибутами — тризубом i написом „бойовий фонд ОУН”. У підпіллі та в середовищі польських спецслужб тих років вказана картка отримала різні назви. Найпоширенішими з них були ,,значок’’, „блочок”, „купон”, „цеголка”, „бофон”. Найбільш ранні звістки про існування квитанцій бойового фонду відноситься до другої половини 1920-х років.
Вихід за межі організації i широкого апробування бофонiв проходили в основному в Галичині в перші місяці радянсько-німецької війни. У 1942-1943 роках вони з’явилися на Волинi, Поділлі та Поліссі, після 1944 – на решті території України.
Функціонування бофонiв в роки Другої світової війни та повоєнні роки
Особливістю діяльності українського визвольного руху була відсутність своєї “Великої землі”, короткочасне існування повстанських „республік”, і як наслідок, неможливість організації ефективного виробництва. Відповідно весь комплекс матеріально-технічного забезпечення підпілля опирався на плечі українського населення. Український визвольний рух — єдиний збройний підпільний рух поневоленого народу, що не мав навіть мінімальної допомоги ззовні.
У ході своєї еволюції, через обставини та умови повстанської боротьби, бофони пройшли складний шлях: від благодійних квитків за внесені добровільно пожертвування до посвідок виконання грошового, а, іноді, й натурального контингенту та реквізиційних квитанцій. У період найбільшого розвитку підпілля, господарська сітка ОУН, яка була реальною економічною владою на селі, регулярно встановлювала натуральні та грошові контингенти для населення.
В післявоєнний період податкова та реквізиційна функції бофонів ще більше посилились. Надзвичайним податком оунівці обкладали в певних пропорціях переважну більшість жителів сіл Західної України. Розмір щорічного грошового утримання крайового проводу ОУН „Поділля”, яке формувалося за рахунок „бойового фонду”, станом на 1949 р. сягав понад 3 млн. карбованців. Беручи до уваги дані показники можна припустити, що підпілля ОУН Західної України у той рік отримало близько 17 млн. крб. готівки.
Завдячуючи бофонам, зібрані у населення грошові контингенти, натуральні податки та реквізовані матеріальні цінності нерідко сприймались як своєрідне відшкодування в кредит їх вартості. Під час ведення пропагандистської роботи серед населення, в ході здійснення грошових збірок, підпільники часто заявляли про повернення населенню боргів після перемоги і створення Української Самостійної Соборної Держави. Відтак бофони розглядалися як облігації своєрідної позики, які тільки у виключних випадках могли мати обігову функцію. Попри терор, реальну небезпеку потрапити до категорії “бандпосібників” населення зберігало бофони. У кримінальних справах, які зберігаються у архівах СБУ, зустрічаються грошові документи ОУН, датовані різними роками, що дає підстави стверджувати про цільове нагромадження їх власниками.
Історична цінність
Зважаючи на особливу роль, яку відігравали бофони в українському визвольному русі, ставлення населення до них як до українських грошей, бофони можуть бути прирівняні до національних грошей, а відтак стати об’єктами боністики. Умови й обставини діяльності ОУН та УПА як емітента повністю виправдовують техніко-виробничі, а іноді й мистецькі недоліки бофонів, обмеженість їх функцій, незахищеність.
Бофони були також проявом мистецької графіки. Над їх створенням працювали відомі митці, такі як Ніла Хасевич, Роберт Лісовський — творець емблеми ОУН, Іван Модзалевський, Петро Обаль, Святослав Гординський, Іван Багряний, Яків Гніздовський та десятки аматорів, чиї імена так і залишилися скриті під псевдонімами та цифронімами.
Бофони, створені для підтвердження матеріально-фінансових відносин між повстанцями та населенням є найважливішими документами, що відображають економічну основу діяльності підпілля. Завдячуючи національній символіці, актуальним політичним гаслам, повстанській графіці, вони були ефективним інструментом, що регулював стосунки учасників ОУН та УПА з населенням. Таким чином, бофони виступали одним з атрибутів державності.