Предметом дослідження стали знахідки кількох фалеристичних знаків у приватних колекціях та музеї, які після детального обстеження дали ряд підстав ідентифікувати віднайдені відзнаки із двома українськими військовими формаціями, організованими в австрійських та німецьких таборах для полонених вояків-українців під час Першої світової війни.

У ході військових дій в австрійський та німецький полон потрапила значна кількість вояків-українців, які служили в російській армії. За різними підрахунками у полоні перебувало від 200 до 500 тисяч осіб. Завдяки старанням спочатку Українського Парламентського клубу, а згодом Союзу Визволення України та за згодою центральних держав, полонених українців організовано в окремі табори, які перебували під постійною опікою СВУ. У цих таборах активістами Союзу було відкрито школи, бібліотеки, театр, оркестр, діяли кооперативи, друкарні та організації Січі, які вели постійну працю над пробудженням національної свідомості та поширенням національної ідеї у колі українських полонених1 .
На території Німеччини було сформовано 3 табори: у Раштадті, Вецлярі та Зальцведелі. В Австрії одним із найбільших був табір у Фрайштадті. З початком національної революції в україні табори стали місцем творення військових кадрів УНР. У половині лютого 1918 р. в кількох таборах у Німеччині члени СВУ організували два піхотних полки, які були вислані в березні 1918 р. на Волинь, де з них сформовано 1-у дивізію Синьожупанників2 .
Одна із віднайдених відзнак, яка зберігається у філії Львівської картинної галереї - Олеському замку - ідентифікується нами як відзнака, яка короткий час була відзнакою частини або ж і цілої дивізії Синьожупанників.
Відзнака №1: у тристоронньому щиті на синій емалі жовтий лев повернений геральдично праворуч спинається на скелю, над ним напис: “1 зап. п. Т.Ш.” (1-й Запорізький полк ім.Т.Шевченка); розмір - 41х36 мм (мал.1). Довший час визначити приналежність відзнаки за розшифрованою легендою було доволі проблематично, оскільки у військовій історії ця формація, не провівши будь-яких вагоміших дій, з’єдналася з іншим полком та отримала назву Синьожупанників. Її попередня назва затерлась настільки, що лише у біографії генерала М.Шаповала, який стояв біля витоків формування СВУ. Він очолив у січні 1917 р. групу з 27 старшин і козаків, що повертались з Німеччини, та, поселившись у Білій Підляській, сформував 1-й Запорізький полк ім.Т.Шевченка . Правдоподібно, що відзнака полку, який фактично склав основу Синьожупанної дивізії, використовувалась також і як відзнака самої дивізії. Малоймовірно, що в ній розроблялась ще якась інша дивізійна відзнака, оскільки сама формація проіснувала лише кілька місяців і була розпущена урядом гетьмана Скоропадського. Одним із непрямих підтверджень цієї тези є те, що в описі експонатів Воєнно-історичного музею НТШ із близько 50 ідентифікованих нами українських відзнак, окрім відзнаки 1-го Запорізького полку 4 не виявлено жодної іншої, яка могла б бодай у якійсь мірі претендувати на відзнаку Синьої дивізії.
Наступні знахідки, виявлені у приватних колекціях, стосуються іншого військового формування зорганізованого СВУ у таборі в Фрайштадті в Австрії. Це три відзнаки роботи віденських майстрів, виконані на високому технологічному та мистецькому рівні за малюнками відомого художника та світливця УСС-ів Ю.Буцманюка.
Відзнака №2: на тристоронньому щиті з жовтим обідком на малиновій емалі накладена фігура з жовтого металу архистратига Михаїла з піднятим угору мечем у правиці, корпус прикритий щитом з синьої емалі, на якій жовтий лев спинається на скелю, над зображенням на жовтому обідку напис чорними літерами: “Січ 1917”; розмір - 40х27 мм (мал.2).
Відзнака №3: зображення як на №2, лише над головою в архистратига жовтий Тризуб, а напис на обідку відсутній; на звороті відзнаки клеймо: “F.SCHAEFELER WIEN VII NEUGAUB 60”; розмір - 40х27 мм (мал.3).
Відзнака №4: зображення як на №3, без клейма на звороті; розмір 20х14 мм (мал.4).
Відзнака №5: вирізана по контуру жовта постать архистратига Михаїла з піднятим у правиці мечем, корпус прикритий щитом із червоної емалі, на якому обернений ліворуч жовтий лев пнеться на скалу; розмір - 14х9,5 мм (мал.5).
Відзнака №6: зображення як №5, лише у щиті з синьої емалі жовтий Тризуб; розмір - 14х9,5 мм (мал.6).
Вже з першого погляду кидається у вічі, що з п’яти відзнак (однакових за стилем, подачею основних символів, технікою та технологією виконання) дві відзнаки №№3 і 4 різняться між собою лише розмірами (1:2), а відзнака №2 відмінна від №3 тільки доданим написом і відсутністю Тризуба. Відзнаки №№5 і 6 були, правдоподібно, продовженням цієї теми, що дає підстави об’єднати їх в одну групу. З наведеного можна зробити висновок, що всі п’ять відзнак були виготовлені та функціонували в якійсь конкретній організації, а незначні зміни були зумовлені структурними змінами в середині організації та кількома етапами карбування відзнак. Включення нового елементу - Тризуба - вказує на незначний часовий проміжок (1917-1918 рр.) з часу випуску першої та останньої партії відзнак.
Підставою для ідентифікації відзнак стали кілька факторів. Напис “Січ” та рік “1917” вказували на час заснування товариства. Вживання “стрілецької” композиції архистратига Михаїла та лева у проектному виконанні Ю.Буцманюка5 засвідчило те, що організація мала б мати військовий чи напіввійськовий характер і перебувати під впливом стрільців чи людей з їхнього оточення. Про це також свідчить віденське клеймо відзнаки із зазначенням 7-ї дільниці, де переважно виготовлялися всі відомі стрілецькі відзнаки. У цю схему найповніше вкладалось військове товариство “Січ” ім. гетьмана П.Дорошенка, яке було сформоване у цей час з українських полонених вояків у Фрайштадтському таборі в Австрії6 , на базі якого постав 1-й Козацько-стрілецький курінь. Власне для членів “Січі” у Фрайштадті була виготовлена відзнака №2. З кінця лютого 1918 р. курінь перевели до Володимира-Волинського, де до кінця квітня 1918 р. проходило подальше формування військових відділів, які прибували з таборів у Австрії. На початку травня 1918 р. з них утворили козацько-стрілецьку дивізію, більш відому під назвою Сірожупанної. Саме в цей час для потреб дивізії карбується нова відзнака за взірцем “Січі-1917”, однак із частково зміненим зображенням (з’являється Тризуб, що став Державним гербом України) й великого та малого розміру. Правдоподібно, великі відзнаки носились на головних уборах, а малі - на грудях.
Ідея поєднання на відзнаках Сірої дивізії двох символів України - св.Михаїла та лева - несла особливе смислове навантаження для українських вояків-наддніпрянців, з яких в основному була сформована дивізія, утверджувала в них ідею соборності та самостійності українських земель.