|
|
 |
Житниченко Олег Андрійович
* 3.11.1929
† 20.01.2005
Біографія
Народився 3 листопада 1930 р. в селі Парасковіївка Артемівського району Донецької області.
У 1947 р. закінчив фабрично-заводське училище в місті Алчевську (Луганська область). Працював в групі столярів на відновленні зруйнованого війною Донбасу спочатку в Алчевську, а згодом на шахті "Ніканор" (нині Зорінськ Луганської області). Йшли роки, зростала майстерність. Головним досягненням його теслярського мистецтва, об'єктом його гордісті була власноручно виконана Луганська виставка пожежної охорони, яка стала одним з пам'ятних місць міста Луганська.
Він дуже любив музику. Самостійно за три місяці освоїв гру на баяні. На якомусь з вечорів його гру почула викладач Луганського музичного училища і запропонувала продовжити його музичну кар'єру. У 1952 р. він став студентом Луганського музичного училища, а з 1956 р., після його закінчення - музикантом в оркестрі Луганського музично-драматичного театру ім. Островського. Олег Андрійович володів двома музичними інструментами контрабасом і баяном. На контрабасі грав в театральному оркестрі, а на баяні акомпанував в танцювальній групі на вечорах і концертах. У гастрольних поїздках по різних містах захопився збиранням значків з гербами, яких купував в кожному місті. Став колекціонером, а з 1966 року членом Всесоюзного товариства коллекціонерів-фалеристів (ВОКФ), а потім - дійсним членом Всеросійського геральдичного товариства.
Член Українського геральдичного товариства з 1998 р.
Його статті з проблем геральдики друкувалися у віснику УГТ "Знак", виданні "Гербовед" і в місцевих періодичних виданнях. Він відстоював позиції сучасної української геральдики, боровся з самодіяльним герботворенням на місцях.
Більше 17 років збирав і досліджував матеріали, пов'язані з геральдикою Луганської області і особливо міста Луганська. Його стаття в газеті "Життя Луганська" (вересень, 2002), опублікована до 207-ї річниці заснування міста, відкрила не тільки раніше невідомі факти створення гербів міста Луганська, але і зробила справжній переворот в історії міста. На підставі геральдичних матеріалів Олег Андрійович зміг підтвердити факт існування в одному із старих районів Луганська Кам'яному Броді забутого міста. І не просто міста, а центру повіту, який мав назву Слов'яносербськ. Він довів, що герб нинішнього Слов'яносербська, що знаходиться за 40 кілометрів від Луганську належить не цьому місту, а тому, втраченому в історії місту Слов'яносербську, у Кам'яному Броді на річці Лугані (нині Кам'янобродський район міста Луганська).
Олег Андрійович дуже серйозно займався дослідженням старих гербів. У 2000 р. в журналі "Гербовед" була опублікована його стаття "Радіоестезія гербів", що викликала великий інтерес на науковій конференції Українського геральдичного товариства у Львові. Методою радіоестезії Олегом Андрійовичем була досліджена працездатність 792 гербів, опублікованих у книзі П. П. фон Вінклера "Герби міст, губерній, областей і посадів Російської імперії". За цю роботу і великий внесок в справу розвитку геральдики науково-популярний журнал "Гербовед" нагородив 23 листопада 2002 р. Житниченка Олега Андрійовича медаллю "За заслуги".
З 1998 р. Олег Андрійович разом із своїм колегою Андрієм Віталійовичем Закорецьким активно займався професійним герботворенням. Цією творчою групою були створені герб Луганської області, герби Кремінського і Міловського районів Луганської області, герби міст Попасної, Рубіжного, Лутугиного, Ровеньок Луганської області і міста Святогірська Донецької області - історичної, природної і духовної перлини не тільки України, але і всього світу. Деякі з цих гербів високо оцінені фахівцями не тільки в нашій країні, але і за її межами. Ним була створена й ціла низка родових гербів.
Високий рівень герботворчого мистецтва, продемонстрованого Олегом Андрійовичем в складених ним гербах, служитиме зразком для його послідовників.
Олег Андрійович Житниченко помер 20 січня 2005 р. Похований у Луганську, на Кам'янобродському кладовищі.
Народна мудрість свідчить: "Життя пройти - не поле перейти". І його життя було тому підтвердженням. Всю її без залишку він віддав справі служіння науці геральдики.
|
|
Про УГТ 