головна сторінка
мапа сайту
Контакти
  Про УГТ              Рада УГТ              Члени УГТ              Публікації              Лінки              Форум              Про сайт
 
Розділи
  ДЕРЖАВНІ СИМВОЛИ

  ТЕРИТОРІАЛЬНІ СИМВОЛИ

  МУНІЦИПАЛЬНІ СИМВОЛИ

  ВІЙСЬКОВА СИМВОЛІКА

  РЕЄСТР ОСОБОВИХ СИМВОЛІВ

  КОРПОРАТИВНИЙ ГЕРБІВНИК

  ОРГАНІЗАЦІЙНА СИМВОЛІКА

  ГЕРАЛЬДИКА

  ВЕКСИЛОЛОГІЯ

  ЕМБЛЕМАТИКА

  СФРАГІСТИКА

  ГЕНЕАЛОГІЯ

  КОЛЕКЦІОНЕРСТВО

  НАШІ ПАРТНЕРИ




Сайт розроблено за
фінансової підтримки
Українського державного
центру радіочастот






 

Емблематика


Форум Військова символіка
Емблематика органів влади та України загалом
Емблематика політичних структур і громадських організацій
Емблеми навчальних закладів
Емблематика різних заходів, лого міст і територій
Спортивні емблеми
Товарні знаки та різні лого


Емблематика (від гр. έμβλήμα — вставка, рельєфна прикраса) досліджує емблеми — умовно-символічні зображення якихось понять чи ідей, які виконані у графічній або пластичній формі, мають конкретний зміст і не потребують спеціального витлумачення.

У греків термін “έμβλήμα” первісно означав прикрасу, виконану переважно в техніці інкрустації, а згодом він поширився на всякі інші рельєфні прикраси на предметах з іншого матеріалу, збірні художньо-ремісничі вироби та ін. У сучасній термінології використовується також визначення такого різновиду емблеми (далі — Е-ма), як “лого” (від гр. λόγοτυπος — у сучасному значенні логотипи — складові літери в друкарському наборі; у свою чергу, λόγοτυπος походить від λόγοζ — слово та τυπος — відбиток), — графічний знак, символ чи якесь інше зображення торговельної марки або бренду, що має стале виконання з постійною графічною і кольоровою основою та використанням особливих шрифтів. Е-му іноді трактують як різновид алегорії, але вона різниться від останньої тим, що можлива лише у малюнку та виробах пластичних мистецтв. Фактично своєрідними емблемами є герби й прапори, але відтоді як їх почали спеціально вивчати відповідно геральдика й вексилологія, сфера Е. звузилася і охоплює тепер переважно негеральдичні знаки.

Е-ми виникли ще на початках людської життєдіяльності і застосовувалися в релігійних культах, а також як атрибути влади, знаки власності, ремісничі клейма, цехові знаки, символи на печатках тощо. На основі Е-м сформувалися середньовічні герби, а теперішнє своє значення вони отримали тільки у ХVІ—ХVІІІ ст., коли великої популярності набули алегорії й у різних галузях знань почали формуватися системи Е-м.

Із другої половини ХVІ ст. стали видаватися спеціальні збірники Е-м, які метафорично пояснювали різноманітні богословські, політичні та етико-побутові поняття. Серед них варто виділити “Емблеми” (Emblematum liber) Андреа Альціаті (Ауґсбурґ, 1531), що протягом наступних 250 років перевидавалася в різних країнах близько 130 разів. Український вчений-енциклопедист Нестор Амбодик-Максимович здійснив перекладне видання “Символы и емблемата» (Амстердам, 1705), яке згодом кілька разів перевидавалося (у т. ч. під назвою “Емвлемы и символы избранные”, СПб., 1781). Такі збірники значно вплинули на літературу, а також на образотворче і декоративно-прикладне мистецтво тієї епохи. Наприклад, характерним для культури маньєризму і бароко був жанр літературно-художньої Е., в якому символічне зображення подавалося переважно з коротким девізом і докладнішим дидактичним текстом. Це явище поширилося й на українські землі, на яких у цей період набули популярності зображення гербів у супроводі панегіричних віршів або епітафій. Алегорична Е. стає обов’язковим елементом оформлення книг, оздоблення ужиткових речей, архітектурного декору.

Проте з другої половини ХVІІІ ст. Е. поступово втрачає самостійне значення у живопису й літературі і зберігається як частина декоративного оформлення (хоча й надалі активно впливає на розвиток геральдики, уніформології, фалеристики). Зі становленням військового та цивільного однострою спеціальні Е-ми починають відігравати роль знаків розпізнавання. Від кінця ХІХ — початку ХХ ст. Е-ми стають (у т. ч. й на українських землях) майже обов’язковим атрибутом спортивних товариств, громадських і політичних об’єднань, видавничих спілок і т. п. Поширюється практика формування на основі колишніх ремісничих клейм різних знаків для товарів і послуг. Так, у Західній Україні були добре знані Е-ми товариств “Просвіта”, “Сокіл-Батько”, “Луг”, “Січ”, “Пласт”, видавництва “Світ дитини” чи кооперативу “Маслосоюз”. Виникають Е-ми різних українських організацій і в діаспорі, які, зокрема, підкреслювали національну ідентичність. Натомість в УРСР розвиток Е. відбувався під потужним ідеологічним тиском, оскільки для таких знаків як основна визначалася передусім пропагандистська функція.

Початок становлення української Е. як наукової дисципліни можна датувати 1960-ми роками, коли в Україні починає відроджуватися зацікавлення СІД взагалі. Тоді А. Введенський пропонував вживати визначення “емблематика” замість “геральдики”, а В. Стрельський рекомендував розширити предмет цієї дисципліни не лише на герби та символи, але й на прапори, ордени, філіграні, екслібриси. Активний розвиток Е. відбувається протягом останніх 15 років, однак у звуженій предметній області. Триває напрацювання методології, досліджуються нові знахідки, чиняться спроби класифікувати й систематизувати зібраний матеріал і сформувати терміносистему.

В СРСР історіографія розглядала передусім Е-ми радянського періоду (А. Бабенко, Б. Зайцев), а також становлення стародавніх знакових систем Північного Причорномор’я (В. Драчук) і вплив емблематичних традицій на розвиток українського мистецтва та книжкової графіки у ХVІ—ХVІІІ ст. (П. Жолтовський, Я. Запаско, Д. Степовик). Після політичних змін кінця 1980-х років значна увага у нас приділяється й іншим напрямам Е. Цьому сприяло створення у 1990 р. Українського геральдичного товариства (далі — УГТ; про його діяльність детальніше див. нижче), що дало можливість активніше вивчати найдавніші знакові системи Західної України (М. Бандрівський), Е-ми українського війська (М. Слободянюк, М. Чмир, Р. Шуст, М. Царенко, О. Муравйов, Я. Радиш та ін.), молодіжних товариств (О. Круковський, А. Сова), спортивних клубів (А. Гречило, Є. Цвєлих, С. Голиков), політичних партій (А. Гречило), національних меншин (Я. Дашкевич, В. Бушаков, М. Чореф, С. Ебубекіров, Я. Лебединський, А. Шабашов), знаки цехових організацій і промислові марки (В. Гавриленко, Ф. Петрякова), релігійні символи (Я. Дашкевич, І. Скочиляс, В. Перкун), розглядати правові аспекти застосування Е-м (Г. Матусовський) тощо.

Предметом дослідження Е. є розвиток різноманітних Е-м, лого, знаків для товарів і послуг, з’ясування їхнього змісту й походження, вивчення взаємовпливів, оцінка художнього й історичного значення та соціальної функції. Основним об’єктом дослідження Е. є різні види знаків у графічному чи пластичному виконанні, які відображають конкретну ідею і мають визначений зміст (за винятком, як уже сказано вище, гербів і прапорів, які вивчаються своїми власними дисциплінами). Як і геральдика та вексилологія, при розробці знаків чи лого Е. пов’язана з творчим процесом, а тому спирається на засади основних принципів композиції та колористики.

Українська Е. поєднує в собі сукупність емблематичних пам’яток, які територіально й історично пов’язані з Україною. Тепер вивчення Е. необхідне також і з огляду на її широке застосуванням у різних сферах суспільного життя. Особлива увага приділяється знакам на товари та послуги або торговельним маркам (англ. “trademark”), функціонування яких визначається українським законодавством і які реєструються у встановленому порядку. Цей тип Е-м охоплює позначення, за якими товари та послуги одних осіб відрізняються від товарів та послуг інших. Такими позначеннями можуть бути слова, цифри, зображальні елементи, комбінації кольорів. Торговельна марка є об’єктом промислової власності, юридичний захист котрого здійснюється відповідно до чинного законодавства, а на міждержавному рівні охоплює всі країни, що підписали Мадридську угоду про міжнародну реєстрацію знаків.

Е. є дуже важливою для джерелознавства. Вона тісно пов’язана з геральдикою, вексилологією, фалеристикою, уніформологією, боністикою. Вивчення Е-м сприяє дослідженням у галузі воєнної історії, мистецтвознавства, релігієзнавства, дозволяє визначити різні культурні та суспільно-політичні впливи, взаємозв’язок між різноманітними національними традиціями.

Формування термінологічної системи висвітлюваної дисципліни фактично відбувається у наш час. Із цього приводу слід зауважити, що на відміну від консервативнішої геральдики для Е. є характерним більш довільне використання визначень для опису.

Методологічну основу емблематичних досліджень становить системний підхід до опрацювання матеріалу та вивчення предмета у контексті тих процесів і явищ, які найбільше впливали на його становлення. Використовуються також методи, напрацьовані геральдикою, фалеристикою, вексилологією, сфрагістикою та іншими СІД.

Джерельну базу дисциплінарних студій Е. складають пам’ятки, збережені у друкованому або електронному вигляді, а також виконані у пластиці.

Вивчення Е-м у світі велося у рамках різних геральдичних організацій. Науковий розвиток Е. в Україні також пов’язано зі згадуваним вище УГТ. Від 1991 р. воно проводить у Львові щорічні наукові геральдичні конференції, на яких окремим блоком розглядаються різні питання Е., а від 1993-го видає свій науковий вісник “Знак”, в якому регулярно приділяється багато уваги Е-мам, передусім військовим і спортивним. Окремі напрями Е. досліджуються також у комісії СІД Наукового товариства ім. Шевченка в Україні. Активізувалися дослідження над Е. і в університетських, музейних та архівних установах, а також в Інституті української археографії та джерелознавства ім. М. С. Грушевського НАНУ та Інституті історії України НАНУ.

Андрій Гречило

_____________________

Бабенко А. Деякі питання радянської емблематики // Архіви України. 1965. № 4; Бабенко А. Радянська емблематика періоду Великої Вітчизняної війни 1941—1945 рр. // Архіви України. 1970. № 3; Бабенко А. Радянські емблеми як історичне джерело // Архіви України. 1967. № 2; Будніков Б. Нарукавні знаки та емблеми військової частини 44882 // Знак. 2000. Число 22; Бушаков В. Ймовірна семантика тамг ханів Золотої Орди // Знак. 2004. Число 33; Введенский А. А. Вспомогательные исторические науки в работе архивистов // Вопр. архивоведения. 1962. № 2; Гречило А. Символи президентських виборів в Україні // Знак. 2005. Число 35; Гречило А. Українська спортивна емблематика: повернення до традицій? // Знак. 1993. Число 1; Дашкевич Я. Емблематика та символіка вірменів України (ХІV—ХVІІІ ст.) // ЗНТШ. Львів, 1996. Т. 231; Дашкевич Я. Позасфрагістичні пам’ятки вірменської емблематики в Україні (ХІV—ХVІІІ ст.) // Друга Наукова геральдична конференція, Львів, 19—21 листоп. 1992 р. Львів, 1992; Дашкевич Я. Символіка проквітлого хреста // Знак. 1999. Число 18; Драчук В. С. Про вивчення “загадкових знаків” Південної України у вітчизняній та зарубіжній літературі // УІЖ. 1970. № 1; Драчук В. С. Рассказывает геральдика. М., 1977; Емблема Національного олімпійського комітету України // Знак. 1998. Число 17; Емблематика політичних організацій України // Знак. 1999. Число 19; Жолтовский П. Эмблемы украинских ремесленных цехов // Декор. искусство СССР. 1975. № 6; Зайцев Б. П. Перша емблема Радянської Армії // Архіви України. 1967. № 5; Запаско Я. П. Мистецтво книги на Україні в ХVІ—ХVІІІ ст. Львів, 1971; Іщенко Я. Зображення гербів, їх окремих елементів, емблем та символів на перших знаках державних грошей України // Спец. іст. дисципліни: питання теорії та методики. К., 2000. Число 4, ч. 1; Каменцева Е. И. Основные проблемы советской эмблематики // Сов. архивы. 1970. № 1; Круковський О. До історії вживання свастики на західноукраїнських землях у першій половині ХХ ст. // Знак. 1993. Число 3; Круковський О. Прапорництво, емблематика та печатки українських спортивно-освітніх організацій і товариств на західноукраїнських землях кінця ХІХ — початку ХХ століть // ЗНТШ. Львів, 1996. Т. 231; Муравйов О. Нарукавна емблема 30-ї автомобільної бази Генерального штабу Збройних Сил України // Знак. 2005. Число 37; Падевський С. Символи Христа. Львів, 2001; Перкун В. Особливості емблематичного ряду та легенд печаток парафіяльних костьолів Кам’янецької та Луцько-Житомирської дієцезій (1800—1916 рр.) // Спец. іст. дисципліни: питання теорії та методики. К., 2000. Число 4, ч. 1; Радиш Я. Якими повинні бути емблеми військових медиків України? // Знак. 1994. Число 5; Скочиляс Ір. Сюжетне зображення церковних штемпелів Перемиської єпархії останньої третини ХІХ — початку ХХ ст. // Знак. 2004. Число 32; Слободянюк М., Корнієнко С., Дедей О. Емблеми підрозділів Збройних Сил України у складі миротворчих сил ООН у колишній Югославії // Знак. 1998. Число 16; Слободянюк М. Знаки військових частин Прикарпатського військового округу // Знак. 1994. Число 5; Слободянюк М. Символіка миротворців у Сьєрра-Леоне // Знак. 2002. Число 27; Слободянюк М. Символ Національної гвардії України // Знак. 2000. Число 22; Сова А. Емблема українського пожежно-спортивного товариства “Січ” // Знак. 2005. Число 35; Степовик Д. В. Українська графіка ХVІ—ХVІІІ ст. К., 1982; Стрельский В. И. Геральдика и сфрагистика в научной работе историков (по материалам украинских архивов и других научных учреждений) // Вопр. архивоведения. 1963. № 2; Царенко М. Відзнаки на уніформі українських підрозділів у складі вермахту // Знак. 1997. Число 13; Царенко М. Емблеми частин та з’єднань Військово-повітряних сил України // Знак. 1999. Число 19; Цвєлих Є. Емблематика київського “Динамо” // Знак. 1993. Число 2; Чмир М. Ідея гетьманської держави у символіці та емблематиці Української армії 1918 р. // Знак. 2002. Число 27; Чмир М. Тимчасові знаки розрізнення старшин та козаків армії УНР (наказ Військам Дієвої Армії УНР від 9 квітня 1919 р. ч. 84) // Знак. 2005. Число 37; Шуст Р. Емблематика українських військових частин, інтернованих у Польщі після завершення визвольних змагань 1917—20 рр. // Третя наукова геральдична конференція, Львів, 4—5 листоп. 1993 р. Львів, 1993.

(Гречило А. Емблематика // Спеціальні історичні дисципліни: довідник. – Київ: Либідь, 2008. – С. 219-223)